НАКИПІЛО...

Я не знаю достеменно яка ситуація у інших сферах, але У ПАМ'ЯТКООХОРОННІЙ СФЕРІ вже не стагнація - КАТАСТРОФА. Катастрофа в розпалі.

І справа не тільки у тому, що державне фінансування культури обмежене. Так - воно недостатнє, але воно є. Сотні мільйонів. Я принципово не буду зупинятися на схеми розподілення цих коштів, але скажу про недоліки витрачання тих коштів що залишилося та дійшли до кінцевого отримувача.

Більшість державного фінансування, зрозуміло, йде на зарплатню. Але залишки мали б йти на науково-краєзнавчі експедиції, виявлення об'єктів культурної спадщини, їх паспортизацію, моніторинг стану існуючих пам'яток, виготовлення охоронних табличок, консервацію аварійних пам'яток, проекти реставрації та реставрацію, археологічні дослідження, тощо.

Замість того все, що залишилося частіше всього йде на організацію свят, концертів, меморіальні дати, конференції за лозунгом "поговоримо про Сковороду".

Читайте також: Культурологічні видання України вчергове опинилися на межі зникнення – главред "Культури і життя"

У найкращому випадку - на виготовлення меморіальних табличок. Все.

Більшість керівників районів не цікавляться пам'ятками на ввіреній території, їх кількістю, складом та станом збереження.

Їх цікавить те, що вони розуміють - свято з кулішем, ансамбль з гопаком, ритуальне покладання квітів до могил..

Така саме ситуація з більшістю керівників відділів культури районів. Куди там - керівництво районних та сільських музеїв часто-густо банально НЕ ЗНАЄ, що у сусідньому від райцентру селі є стара церква чи палац. Що вже казати про поселення та городища... Зрозуміло, що не всякий піде на малу зарплатню. Але - коли це зупиняло ентузіастів справи?

Додамо, що сільське населення переважно зайняте питанням банального виживання. Їх не цікавлять питання високих матерій. Якщо старий костел, синагогу чи палац не можна викупити чи перебудувати у курник, то нащо вони?

Треба розібрати на цеглу! А земля над городищами, поселеннями та курганами має приносити дохід - тобто оратися.

Додамо до того чорних археологів та великий бізнес у містах. Результат - катастрофічний. В нашій країні зараз руйнуються ТИСЯЧІ цінних ( інколи - унікальних) пам'яток, як то - городища часів Античності та Київської Русі, церкви, костели, синагоги, кірхи, палаци, школи, млини та будинки XV-XX століть, унікальні пам'ятки природи....

Ситуація настільки складна, що є незрозумілою для наших західних партнерів. У них, в Польщі, Словаччині, Чехії, всі пам'ятки давно виявлені, ведеться планомірна робота по їх вивченню та консервації, реставрації, працюють туристичні маршрути, майже всюди стоять вказівники та інформаційні стенди.

В Україні - навпаки - звичайний краєзнавець-аматор, за наявністю вільного часу та бензину, може виявити багато невідомих загалу та відповідним органам охорони пам'яток культури. Ситуація сюрреалістична як на XXI століття.

Звичайно - не всі такі. Іноді в керівництві працюють справжні фахівці. Особливо - на Західній Україні, там де "совок" був менше часу. Мені пощастило співпрацювати з керівництвом управління культури Полтавської ОДА, з Полтавським краєзнавчим музеєм. Тут працюють справжні пам'яткоохоронці. Пам'ятки Полтавщини досліджуються комплексно, по районах. Видаються ЗВІДи пам'яток. Але це - приємні винятки...

Якщо уважно вивчити пам'яткоохоронні роботи, каталоги та дослідження початку - середини XX століття та 1990-х років, стає зрозуміло що країна майже втратила інтелектуальний, культурний потенціал у цій сфері. Моя власна особиста думка, що ми скотилися десь до рівні середини XIX століття. 

ВИСНОВОК: в цілому, за винятком винятків, ситуація у пам'яткоохоронній сфері дійсно катастрофічна. І такий стан викликаний багатьма чинниками.

Два головних - відсутність кваліфікованого управління та байдужість населення.

Така ситуація незабаром призведе до втрати країною великого шмату культурної ідентичності, багатьох тисяч пам'яток. Зрозуміло, що тисячі нових кваліфікованих пам'яткоознавців, реставраторів, археологів не з'являться нізвідки. Значить громадськість мусить координуватись, організовувати рух на захист культурної спадщини. Необхідно стимулювати владу, підказувати їй вірні рішення.

Терміново треба організувати при кожному відділі охорони культурної спадщини постійно діючу наукову експедицію, яка буде шукати та вивчати пам'ятки району, складати їх переліки, готовити звіди, досліджувати пам'ятки та ставити під охорону. Необхідно централізувати виготовлення охоронних та інформаційних табличок, розробку туристичних маршрутів в кожному району.

Необхідно звернутися за допомогою до грантодавців та надати державне фінансування таких експедицій. Нарешті - необхідно централізовано розробити та популяризувати українське культурне надбання серед населення, особливо у сільській місцевості.

Читайте також: Думка: Презирство до себе і власної культури прививалось нам століттями

Наприклад у Польщі є спеціальна брошура для священиків, яка детально розповідає що можна та що не можна робити зі старовинними церквами.

Ця брошура безкоштовно розповсюджується у парафіях. Уявляєте - скільки дерев'яних церков може уберегти від понівечення український аналог цієї брошури???

То може настав час діяти? Українська спадщина давно чекає на сучасних Павлуцьких, Мозолоевських, Таранушенків, Драганів та Логвиних!!!

P.s - на фото - руїни Троїцької церкви 1782-87 років побудови у селі Гостролуччя Баришівського р-ну Київської області. Це ЄДИНИЙ вцілілий храм XVIII у району. Він у повній руїні.