Олена Слободянюк вже третій рік намагається повернути свою дитину, яку в неї фактично викрав колишній чоловік. І коли ми думаємо, що домашнє насильство буває лише в небгалогополучних сім’ях – це велика помилка. І ситуація з Оленою є тому красномовним доказом.

Спочатку були побої – такі факти зафіковані у ЄРДР. Дивним чином кримінальні справи спочатку закрились, а зараз знову відкриті три провадження, які об'єднанні одним. Сподіваюсь, слідчі оперативно зможуть довести їх до суду, ажде працюють над ними вже три роки.

Потім жах продовжився. Квартира, яка перебувала у власності Олени ще до одруження, була мало не єдиним шансом повернути дитину. Але зараз вона пішла з молотка, бо на неї наклали арешт через розписку, достовірність якої ще треба перевірити експертизою. Як результат, Олена вже 3 роки не бачить своєї маленької Насті та не приймає участь в її вихованні. Насправді, все просто – той, у кого гроші, хто сильніший, той і диктує умови. Такою є сумна реальність в нашій країні.

Читайте також: "Це занадто великий компроміс". Що не так у законі про запобігання та протидію домашньому насильству

На жаль, розрахунки колишнього чоловіка Олени справджуються. Органи опіки поводять себе щонайменше дивно й тримають його бік, але це питання наших наступних дій.

Один із районних судів, де розглядається справа по позбавлення Олени батьківських прав, обрав тактику затягування, яка грає на руку батька. В минулий понеділок була там присутньою як свідок, заздалегідь попередила про це, та мала намір давати свідчення як свідок результатів такої собі «любові» екс-чоловіка Олени. Та дарма – засідання затримали на півтори години, а наступне призначили аж на березень. 

Це цілковите знущання над матір’ю, над дитиною та над здоровим глуздом! Відбувається огидна імітація правосуддя, а усіх українців, здається, мають за дурнів. Бо хочуть переконати, що екс-чоловік одружений вчетверте, помічений в рукоприкладстві та економічному насильстві краще виховає доньку, ніж рідна матір. На його боці те саме злощасне «бабло», яке так добре змінює флюгер правосуддя.

Читайте також: Домашнє насильство: щороку в Україні від рук своїх партнерів гине 600 жінок

Якщо так триватиме й далі, то люди переконаються, що справедливості в Україні шукати годі. Про те, що буде потім - страшно навіть думати, але точно нічого доброго.

Справа Олени Слободянюк – це маркер, який визначить, чи може громадянин чесно відстояти свої права в суді. Поки перспективи песимістичні, але я сподіваюсь на широкий розголос у ЗМІ. Можливо, публічність, нарешті, поверне нашій Феміді пов’язку на очі та сумління її служителям.

Розраховую на підтримку журналістів, громадськості, політиків, небайдужих людей! Разом повернемо Олені рідну доньку та подаруємо їй надію на щастя!