Усі найвищі глобальні інституції – МВФ, Держдеп США, Комісія Євросоюзу, "Велика сімка" найвпливовіших держав планети водночас і всі разом заявили свою офіційну позицію з приводу України, а саме виступили на захист Національного антикорупційного бюро України.

Сильні світу цього засудили замах на вбивство НАБУ в найкорумпованішій (після Росії) країні Європи і стали на захист інституції і людей, які покликані боротися проти корупції, що є не меншою загрозою для державності України, ніж розв'язана проти неї Росією війна.

Стали на захист від кого? Так виходить, що від вас, пане Петре.

Таку одностайність з українського питання західної цивілізації можна прирівняти хіба що із монолітністю наших альянтів у російсько-українській війні, але коли у другому випадку міжнародна спільнота захищає Україну від влади Росії, то в першому випадку захищає Україну від її власної влади.

Ви, пане Петре, як бізнесмен, який витворився у брудні і буремні 90-і і пройшов корупційні лабіринти печерного капіталізму, на власному досвіді знаєте, що таке правоохоронна система посткомунізму.

Будучи вершиною айсберга, яким є клептократичний суспільний лад, вона практично не піддається реформуванню. СБУ, прокуратура, поліція, податкова служба, митниця, суди – державні організації, які за призначенням повинні боротися із корупцією, водночас є її головними носіями.

Не можуть ці вдовиці комунізму висікти самі себе. Вони шмагають бичем хабарництва кожного з нас, і перш за все таких, як ви, пане Петре, бізнесменів, які своїм підприємництвом можуть або врятувати зруйновану, як промзона Авдіївки, економіку стагнуючої країни, або загинуть, як клас, разом з нею.

Вони, ці вершники корупції, шмагають бичами хабарництва іноземних інвесторів, які знають по всіх материках і континентах, що в Україні кроку не зробиш без виплат державним рекетирам. Найвідчайдушніші з них у свої інвестиційні проекти навіть заносять немалі витрати на підкуп чиновників.

Тому наші доброзичливці, які пройнялися тим, що громадяни України віддали життя на Майдані, аби вона була іншою, ніж Росія, аби вона була не злодійська, запропонували вам створити із чистого листа структури протидії корупції, оскільки чинні, як уже сказано, безнадійно невиправні, оскільки не буває прокурора чи чекіста, митаря чи судді, який би не був хабарником.

І треба віддати належне, молоді та завзяті хлопці із НАБУ і САП, почали, як ви кажете, "жити по-новому". Треба зауважити, що ці інституції були створені у значній мірі на гроші платників податків США, тому цілком резонно, що американці несли моральну відповідальність за те, у що вклали гроші свої задля блага нашого.

Спочатку і вам це подобалося, бо ви охоче рапортували на Заході, що ці нерадянські структури – головні показники реформ. Без перебільшення, факт існування НАБУ і САП зіграв головну роль у тому, що українцям надали безвізовий режим із ЄС. А це, як для вас, – потужній карт-бланш, оскільки ви мали тверде переконання, що безвіз буде головним аргументом для українців голосувати за вас вдруге.

Читайте також: Василь Базів: Другий термін

Ілюзія, якою ви непомірно тішилися, але це окрема розмова. Тим не менше спочатку вам імпонувала уся ця антикорупційна гра, бо ви були переконані, що від неї – тільки піар-вигода, і жодних загроз.

Бо у вашому світогляді живе абсолютний постулат – ніхто нікого не сміє посадити без дозволу президента. Ну не було цього з часів Леніна. Нема цього донині по сусідству при Путіні, не буде й у Києві. Бо право карати і милувати – виключно царське діло. Сам цар – перший секретар чи президент на віку нинішньої генерації українського громадянства – не тільки поза законом сам, а й гарантує недосяжність з боку закону кожному, кого він бере під свою опіку.

Якщо ти належиш до парламентської більшості, яка є опорою президента, то твоєю опорою є він, заступник Бога на землі, який не дасть тебе скривдити. Абсолютну лояльність ти обмінюєш на недоторканість з боку закону, гарантом якого начебто є той президент. Тому незважаючи на те, що ти говорив на виборах, у стінах Верховної Ради ти переходиш у пропрезидентську більшість, перетворюючись із людини, яка має мати гідність, у тушку тварини, яка має єдиний фізіологічний рефлекс – красти.

При останній зустрічі з вами, пане Петре, у вашому президентському кабінеті я подарував вам свій сатиричний роман "Брати, або Могила для "тушки", у якому виведено огидний образ постсовкового мутанта з мандатом. У його знищенні, власне, й полягало, як я вам казав, ваше президентство.

Ризикований відчай українського народу обрати вас президентом, можливо, із великою натяжкою міг мати виправдання, що ви особисто пройшли усі ці митарства державного рекету, відбивались від нього мандатом нардепа, який ніколи практично не випускали із рук. Була така логіка, що ви про цю напасть знаєте не із розмов, тому особистий гіркий досвід породить у вашому розумінні власного президенства мотивацію скрутити голову цій гідрі.

Однак, на жаль, як свідчать згадані категоричні оцінки глобальних гравців, логіка не спрацювала. Голову гідрі ви не скрутили, а почали відривати іншу голову, оголосивши війну НАБУ. Сталося навпаки – ви спрямували увесь свій президентський ресурс на захист цієї гідри, яка спопеляє державу і виставляє Україну на посміховисько перед усім світом, як країну, яку населяють, як і її північного сусіда, генетичні клептомани.

Я собі уявляю вашу реакцію, коли про притягнення до відповідальності корупціонера ви довідалися не із узгоджених з вами рапортів сервільного генпрокурора, а із телевізора, як і всі громадяни України. Більше того, корупціонером, якого взяло за шкірку НАБУ, був поставлений вами чиновник на посаду, що займає перше місце за хабаромісткістю – на головного фіскала. Генерального митаря, який збирає податки з народу і ділить їх навпіл – для держбюджету і для сімейного бюджету правлячої кліки.

Відтак до вас доходить звістка, що попався ваш вірний прапороносець із фракції БПП. Далі йдуть анонси на посадку мало не усієї коаліції.

Я собі уявляю, як десь у затінку у вашому заміському "Білому домі" забралися найближчі ваші любі друзі, Кононенко чи Грановський, Гройсман чи Пасенюк, Свинарчук чи Іванчук і, поїдаючи вас очима, запитально благали "Що ж то робиться? Що, і нас завтра так, як Розенблата чи Насірова? Хто ти такий, Петре, – ти наш гарант чи уже не гарант?"

А відтак здригнувся "Білий дім" у Кончі Заспі від обурення. Була, як показали наступні події, показана велика дуля Білому домові у Вашингтоні. Було прийнято рішення: це кляте НАБУ загнати в буду і поставити на президентський короткий ланцюг.

Приводом стала колізія із хабарницею із Державної міграційної служби. Хто не знає, що то за служба? Про це горобці співають – корупційна годівниця під генеральським дахом СБУ. Тому “доблесні” постчекісти пішли в атаку: грубо порушуючи закон, здійснили замах на НАБУ, позбавляючи його функціоналу, оприлюднюючи державну таємницю про працівників бюро під прикриттям, що для будь-якого слідчої структури є контрольним пострілом у голову.

Далі уже пішов спущений із ланцюга генеральний прокурор: син секретаря обкому компартії України "взув" із трибуни парламенту Вашингтонський "обком". Яке право має ФБР (як для мене, НАБУ – це справді філія ФБР) проводити антикорупційні операції і полювати без дозволу президента на його друзів?

Тут уже у своїй граничній відвертості Луценко мав рацію: НАБУ – це справді рука Вашингтона, яка не тільки може схопити за шию будь-якого українського клептомана, а й самих клептобаронів злютованої у сервільній монолітності корупційної армії.

Я думаю, пане Петре, що даремно ви думаєте, що найбільше шкоди вам приносить Саакашвілі. Якщо не зараз, то згодом ви погодитесь, що найбільшої шкоди вам за усе ваше президентство завдав саме цей виступ Луценка.

ГПУ – проти ФБР? Справа навіть не в тому, що це моська проти наймогутнішого на планеті карального слона. Справа куди серйозніше.

Я знаю, пане Петре, що у вашому оточенні немає людей, які були би фахівцями з американського питання і здійснювали аналітичне забезпечення ваших взаємин зі стратегічним партнером і єдиною на планеті наддержавою. Тому дозвольте дати вам деяке тлумачення.

Розповім вам про легендарного директора Федерального бюро розслідувань США Едгара Гувера, яким по праву гордиться американська нація.

Цей чоловік вступив на посаду майже у часи Леніна і пробув на ній мало не до Горбачова. Прийшов ще до Рузвельта і перебував на службі при Ніксоні. Майже 50 років. Пережив вісім президентів. Практично кожен з них пробував відправити його у відставку. Найвидатніший із американських президентів, обраний главою наддержави у найважчу для усього людства пору, Франклін Делано Рузвельт дуже швидко зрозумів, що краще із Гувером дружити, а не воювати, що й стало однією із вирішальних передумов його чотириразового президентства.

Джон Кеннеді, й особливо його брат, генеральний прокурор Роберт Кеннеді, виношували план позбутися Гувера. У США донині нема твердого переконання щодо вбивства братів Кеннеді, але змова спецслужб на чолі із ФБР – хоч і не перша, але й не остання із версій.

Хіба що тільки Ліндон Джонсон, який прийшов на місце вбитого Кеннеді, невдовзі на врочистостях з нагоди 40-річчя перебування Едгара Гувера на посаді виголосив: закон про вихід на пенсію держслужбовців директора ФБР не стосується, і він, видатний син Америки, Едгар Гувер, – буде довічно на посту, що й сталося.

Коли помер справді вічно живий директор ФБР, його хоронила уся Америка із якнайвищими президентськими почестями.

Коли Гувер майже у 80-літньому віці покинув водночас пост і цей світ, для якого він був невтомним санітаром, президенту Ніксону здалося, що аж тепер прийшла пора поставити ФБР на місце. Через місяць після його публічної заяви із критикою учнів Гувера розпочався імпічмент, і вся вашингтонська правляча рать з острахом поглядала на похмуру будівлю ФБР, де було прийнято рішення знищити президента.

Тому, пане Петре, американська контора, на яку замахнувся ваш кум Юрко, – то контора, яку породив і витворив легендарний Гувер, портрети якого донині висять у кабінетах тисяч і тисяч спецагентів цього дивовижного архистратига справедливого правосуддя із ніжною назвою – бюро.

Едгар Гувер мав досьє на усіх президентів, сенаторів, конгресменів, міністрів, губернаторів, послів, генералів, адміралів, – на усіх!

 Його боялися усі. Але водночас усі знали, що якщо ти не порушуєш закон і ведеш християнський спосіб життя, якщо ти високоморальна людина, тобі нема чого боятися Гувера.

Гувер суворий, але справедливий.

Коли кандидат на державну посаду тільки розглядався, його кликали у ФБР – показували папку і казали: "Ти бачиш? Тобі не варто йти служити людям. Дещо дірява у тебе совість". Із найвищими посадовцями зустрічався сам Гувер і говорив те саме. І додавав: якщо ти не послухаєш мене, гірко пошкодуєш.

Були справді кілька випадків, коли не слухали. Усіх цих самогубців ФБР нещадно знищувало.

Гувер не пропустив жодного – жодного! – кандидата на державну посаду, якщо той мав хоча б найменшу пляму в біографії. Директор вважав навіть подружню зраду вчинком, який робив перебування на держслужбі неможливим.

Едгар вважав себе особисто і ФБР в цілому сторожовими псами демократії. На кожну посаду у ФБР було завжди 600-700 кандидатів, і Гувер призначав найдостойнішого охоронця цитаделі демократії, якою є США. "Агента ФБР можна вбити, але його не можна підкупити", – так говорив директор, і жоден із його підлеглих не спростував цей закон честі своєю службою.

Цей дивовижний американець витворив структуру за своїм "образом і подобою". От що таке, пане Петре, ФБР, до вашого відома.

Коли рік тому впевнено йшла до перемоги Хіларі Клінтон, буквально за лічені дні до виборів директор ФБР Джеймс Комі заявив, що у Бюро є питання щодо даних електронного листування членів її штабу. Сказав – є питання, і не більше. І пані Клінтон програла. 

У результаті виграв Трамп. І ФБР одразу ж взялося за нього. І далі я цитую просто геніальну фразу Джеймса Комі, яку мають зазубрити на пам'ять усі ваші друзі, пане Петре. Коли його спитали журналісти – як це так, вчора ви були проти демократа, а тепер проти республіканця, директор ФБР відповів:

– Ми ні на чиєму боці. Ми не думаємо про те, чийого бика завалити. Нам однаково.

 ФБР не тільки так говорить, а так робить з часів Едгара Гувера і донині. Уся Америка, та й весь світ, у ці дні переживають потрясіння, викликане протистоянням новообраного президента США із ФБР. Коли той же Комі зробив нечуване – звинуватив помічника президента з національної безпеки Флінна ( і водночас, напевно, його найлюбішого друга) практично у державній зраді, Трамп змушений був звільнити посадовця, що входить у першу п'ятірку керівників держави, ледь призначивши.

Але глава держави негайно почав "працювати" із директором ФБР. Через тиждень після інаугурації запросив на обід. Сказав директору “I need loyalty. I expect loyalty”. Я потребую лояльності. Я очікую на лояльність. І зауважив; мій друг Флінн – good guy, відчепися від нього і матимеш з боку президента patronage relationship.

Директор відповів, що він може діяти тільки по закону і говорити тільки правду. Відтак відбулося ще не одне спілкування за чотири місяці: чотири – особисто і шість – у телефонному режимі.

Врешті Комі заявив публічно, що президент тисне на нього, тим самим порушує закон, що взагалі є не сумісним із посадою президента. Трамп у відповідь не продовжив перебування Комі на посаді, користуючись правом переможця виборів на зміну кадрів. А той надав слідчому комітету Сенату задокументовані ним, записані і запротокольовані усі контакти із президентом, який незаконно вимагав лояльності від директора ФБР, для якого президент – не є і не може бути начальником.

Зараз у США ще один попередній директор ФБР (був ним перед Комі) Роберт Мюллер став спецпрокурором, який розслідує не тільки діяльність злощасного друга Путіна Флінна, а ще 13 членів команди президента на предмет їхньої антидержавної діяльності на користь Росії.

Кажуть, Трамп встає досить рано і кожного ранку найперше, що питає помічників, – що там за добу нового сказав спецпрокурор Мюллер? Боїться. Кажуть, Трамп за крок до імпічменту.

То такі хлопці, ці фебеерівці. Їм однаково, якого бика завалити, лиш би завалити. Але повернемося до нашого стада, пане Петре.

Читайте також: Команда "Не пущать!" для багатьох диктаторів та автократів стала смертним вироком – Базів

Ясна річ, що допомагаючи фінансово і фахово, американці створювали у нас свого клона ФБР за своїм "образом і подобою". НАБУ, працівників якого вишколюють спецагенти із ФБР, панькатися не будуть, пане Петре. До речі, метода, коли спецагент під прикриттям схиляє держслужбовця до хабара, – просто улюблений прийом фебеерівців. Вони справді по всій Америці ходять і усіх схиляють. Це ще Гувер зауважив, що той, хто має схильність брати хабар, запросто може зрадити батьківщину.

Може, ліпше, ніж я, про цю каральну машину, яка діє по усій планеті і перед якою вмиваються холодним потом президенти і прем'єри, королі і шейхи по усьому світу, розповів би вам, пане Петре, ваш друг і патрон, пан Дмитро Фірташ, який саме у ці дні чекає на екстрадицію із Австрії у США за ордером ФБР.

Яке воістину всепланетарне поле діянь цих всюдисущих гуверівців – піймали українця за злочини в Індії, тримають в Австрії, а судити збираються в Америці. Хіба сховаєшся від цих американських сторожових ротвейлерів із мертвою хваткою. Таки нема куди сховатися.

 Он у лютому у відповідності із прийнятим у США законом американські правоохоронці мають виявити і оприлюднити вкрадене Путіним і його клікою. Один цар приховав так мільярдів доларів зо двісті. Цікаві вибори вимальовуються у Білокам'яній.

Але нашим бикам від того не легше. Я розумію, що київським клептоманам, з мандатами і без, які сидять у міністерських чи губернаторських сідлах чи просто на мільярдних награбованих мішках, страшно – а раптом перед тобою явиться із нізвідки якась, навчена жити по-новому, по-американському, “радистка Кет, агентка НАБУ Катерина?

 І що роботи? Як тішитися владою і нажитим непосильною корупційною працею, коли вночі ФБР сниться? Страх не проходить. Що, справді, жити по-новому – хабарів не брати, не красти, служити цьому найбіднішому на континенті, обкраденому народові?

Не бери! І тоді тобі не страшне жодне бюро – що американське, що наше. Як усе просто, - правда, пане Петре.

Але ви вважаєте інакше. "Такой хоккей нам не нужен", – казали колись у Москві з приводу американського хокею. Тепер ви кажете: таке Бюро нам не треба. І дали фас Грицаку і Луценку травити НАБУ, проти чого повстав увесь світ.

Ви читали західну пресу про розгорнуту в Україні війну влади на захист корупції і замах на вбивство НАБУ? Такої страшної преси Україна не мала за усі роки незалежності. То є зле, пане Петре. Не лише для вас, а й для України.

Мені один американець сказав так: ФБР може з'їсти будь-якого нашого президента, а вашого – то так, омлет на сніданок. 

Поки-що вони справді зайняті своїм, але у будь-який момент американський матадор може взятися і за наших бичків.

 Ще у 90-і роки я надрукував в американській газеті статтю під назвою “Ваша політика – це балет, а наша – то корида”. Тоді я ще не знав, як і ви, пане Петре, тепер, – що таке ФБР.

Тепер я би поправив: що у них завжди було, що у нас почалося, - однаково.

 Корида.

 Завалять.

 За милу душу.

Василь БАЗІВ, для UAINFO