За три з половиною роки війни ситуація на окупованих територіях Донбасу еволюціонувала від отаманщини до жорстких одноосібних режимів. Інтенсивність бойових дій зменшилася, однак ізоляція ОРДіЛО від України стала ще більшою, пише для "Тижня" Максим Віхров

Це стосується не лише політики, а й економіки. Якщо на російські рублі так звані "ДНР" і "ЛНР" перейшли ще у 2015-му, то остаточний розрив економічних зв’язків стався лише 2017-го: Україна припинила закупівлі місцевого вугілля, а російські окупанти й колаборанти конфіскували підприємства українських власників на окупованій території. Розрив з Україною обійшовся загарбникам дорого: щойно конфісковані об’єкти зупинилися, тож залежність від фінансування з Москви стала ще більшою. Тим часом у російському уряді планують припинити його з 2019-го. Тому не виключено, що вже 2018-го Москва почне готувати ОРДіЛО до передачі Україні, звісно ж, на власних умовах. А отже, вже 2018-го формуватиметься конфігурація майбутнього миру на Донбасі. Якою саме вона буде, великою мірою залежатиме від того, наскільки принципову позицію займатиме Київ і наскільки продуманою буде його стратегія щодо окупованих територій.

Читайте також: Ласкаво просимо? Коли Донбас повернеться додому

На першому етапі деокупації доведеться вирішувати нетривіальне завдання: як здійснити ліквідацію "ДНР" і "ЛНР" (читай демонтаж окупаційних структур), провести необхідні електоральні процедури й при цьому забезпечити мир і порядок? В ідеалі росіяни мають тихо покинути Донбас, поступившись місцем українським військам. Однак такий варіант нині видається фантастичним, натомість сценарій із введенням миротворців ООН активно обговорюють і в Києві, і в Берліні, й у Вашингтоні. Готується до цього сценарію і Росія, намагаючись стати учасником миротворчої місії. Такий варіант для України вкрай небажаний, оскільки тоді місцеві вибори й інші процедури відбуватимуться під дулами зброї з РФ. І може статися так, що російську окупаційну адміністрацію замінять на російських маріонеток, із якими Київ буде зобов’язаний співпрацювати й рахуватися. По суті це означатиме, що в політичне тіло України принаймні на деякий час буде вмонтовано ще один важіль московського впливу. В ідеалі росіян у складі миротворчої місії не має бути взагалі. Але якщо уникнути цього не вдасться, то Києву слід боротися за те, щоб вони мали якомога менші повноваження та якомога меншу чисельність. 

Місцеві вибори, які мають стати механізмом формування легітимної влади в ОРДіЛО, також потребуватимуть великої концентрації зусиль із боку Києва. Навіть якщо вибори відбуватимуться після виходу росіян із регіону, сформувати там лояльну владу буде вкрай складно. Хоча б тому, що наявні в Україні партії навряд чи матимуть в ­ОРДіЛО відчутну підтримку, а альтернативні політичні проекти, орієнтовані на місцевого виборця та лояльні до України, Київ створювати не поспішає. У найгіршому разі вибори призведуть до легітимізації відвертих сепаратистів, які саботуватимуть реінтеграцію "окремих районів" і далі дестабілізуватимуть регіон, тепер уже як законно обрана влада. Однак імовірнішим видається інший варіант, коли після демонтажу окупаційних структур в ОРДіЛО сформується амбівалентне політичне середовище, яке будуватиме відносини з Києвом, уникаючи розриву з Москвою та власним сепаратистським минулим. Щось подібне вже є на звільнених територіях Донбасу, де частину кабінетів займають особи, які 2014-го колаборували з окупантами, але потім так само легко вбудувалися в структури української влади. Щоправда, в ОРДіЛО такі персонажі матимуть набагато ширші повноваження й будуть захищені положеннями мінських угод.

Читайте також: Криза як шанс: що робити з Донбасом по звільненню

Тож очікувати "української весни" в Луганську та Донецьку не варто. Найімовірніше, допоки ОРДіЛО матиме "особливий статус", окупаційні структури заступить авторитаризм у стилі "Партії регіонів". Від відвертого сепаратизму тамтешня влада, напевно, відмовиться, повернувшись до антимайданівського наративу зразка 2013 року. Спротив українізації та декомунізації, євроскептицизм, прагнення до відновлення зв’язків із Росією, словом, усе те, що сьогодні пропагує середовище Віктора Медведчука. Не виключено, що саме Медведчук і буде архітектором "компромісного" політичного середовища ОРДіЛО. Принаймні є загроза побачити його креатур в органах тамтешньої влади після "перезавантаження". І, схоже, такий варіант влаштує як Москву, що матиме на Донбасі свого куратора, так і Київ, позаяк цей куратор буде не "варягом", а інтегрованим в українську політичну систему олігархом.

Враховуючи обставини, це аж ніяк не найгірший варіант для України, особливо якщо "компроміс" буде тимчасовим і по закінченню терміну "особливого статусу" в  ОРДіЛО таки станеться українська реконкіста. Але поки що майбутнє Донбасу – це рівняння, у якому забагато невідомих. Тим паче що сценарій мирної реінтеграції може зірватися навіть усупереч планам Росії. Як свідчить переворот в ОРЛО, Москва вже зараз має проблеми з керованістю загарбників, а тому Київ повинен прораховувати сценарії розвитку ситуації, не обмежуючись мінським шаблоном. Політика – це мистецтво можливого. Але сьогодні можливості з’являються так неочікувано, що вхопити "чорного лебедя" за хвіст може навіть той, хто ще вчора не здогадувався про його існування.