Два сюжети неправди, які мене вразили під Новий рік.

Перший сюжет це здебільшого позитивне сприйняття обміну полоненими, який відбувся перед Новим роком, між Україною та (ми сором'язливо не вказуємо з ким), але, от правда – з ДНР та ЛНР.

Ой, а ми ж не вважаємо їх стороною перемовин.

Хоча для обміну людей можна їх вважати стороною перемовин, але сором'язливо мовчати про це.

Ми ж любимо людей, особливо відважних військових чи хоча б і зрадників, але своїх, українських, які готові понести за зраду покарання? Любимо правда?

І торгівля з ворогами – люди за людей – це ж правильно, так? Бо наші ж повертаються з полону?

Але ж немає ніяких полонених, бо немає війни. Є наші заручники, яких ми виторгували у терористів, заплативши за них іншими людьми, ворожими нам людьми?

Читайте також: Дацюк: Поки що ми інтелектуально програємо майбутнє

Ой, так у них же заручники, бо вони терористи. А у нас хто? Ми ж не терористи, отже у нас не заручники. І війни у нас немає. Значить немає і полонених. Хто ж тоді ці люди, яких ми незаконно утримували у власних тюрмах?

Боюся, що з точки зору українського законодавства, це незаконно затримані Україною громадяни ДНР-ЛНР чи може навіть в'язні совісті.

Але ж тоді писати "обмін полоненими" це неправда. І писати "обмін заручниками" це теж неправда. Правда така – це обмін заручниками-українцями ДНР-ЛНР та незаконно затриманими Україною громадянами ДНР-ЛНР, які з точки зору України теж є українцями.

Тобто це обмін одних громадян України на інших громадян України? Тобто у нас все-таки є громадянська війна?

Саме такою є правда з точки зору нинішнього українського законодавства.

Ой, а ми же не хочемо знати такої правди.

Торгівля людьми з терористами це ж на наших умовах? Чи може вже на їх умовах?

Ми ж за гідність стояли на Майдані і жертвували життям? А тепер виявляється, що життя важливіше за гідність, бо так забажали терористи і на це погодилися владоможці-торгаші. 

І оскільки неназвана війною війна продовжується. І оскільки при владі в Україні торгаші. І оскільки терористи торжествують і виглядають миротворцями. І оскільки сірі кардинали з близькими зв'язками з головними терористом криво посміхаються. І оскільки ми не дуже педантичні та делікатні. То все значить добре, правильно?

На війні, як на війні. Ой, але у нас же немає війни. То може все невірно, і правди немає, а є лише безпринципні торгаші, які хочуть піару для себе і звання миротворця для Росії?

Читайте також: Авторитет так среди нормальных людей не зарабатывается – Мочанов про Порошенко при обмене пленными

Всі отримають те, що хочуть. Українські люди будуть задоволені поверненням своїх. ЛНР та ДНР – вибачте, але в цих торгах за людей ми їх офіційно визнали, – будуть задоволені початком того процесу, якого прагне Росія. Відтак і план російський починає реалізовуватися.

План цей простий – автономія ДНР та ЛНР у складі України як федерації. Шалені витрати України на відбудову Донбасу, на якому союз Порошенко-Ахметова буде заробляти. Лише українським громадянам будуть пояснювати, що потрібно потерпіти і платити по ще вищих тарифах, далі терпіти корупцію, далі терпіти законне виведення грошей з держбюджету на всілякі оборудки всередині олігархічної сваволі.

В дискурсивному плані обмін полоненими-заручники це велика помилка України і в оцінках події наявна неадекватність тих українських експертів, які один одного вітають з цією типу перемогою.

Я не розділяю цієї радості. Я розглядаю війну, що продовжується, як "perpetuum mobile" владного піару. Тобто війна триватиме, з'являтимуться нові полонені (чи то пак заручники у владному дискурсі), і нові обміни знову і знову дозволятимуть російському Президенту виглядати миротворцем, а українському Президенту виглядати ледь не героєм.

Це дуже небезпечна тенденція, яка подається ЗМІ у викривленому сприйнятті. Перемога у війні це не повернення полонених. Полонені мають повертатися лише після закінчення війни. Без втрати гідності полонених до закінчення війни повернути неможливо.

Так я люблю людей. Але я щиро вважаю, що цінність свободи більша, ніж життя людини. Бо інакше люди не віддавали б за свободу життя. Я вважаю, що гідність теж вища за життя. Бо інакше люди би не віддавали за гідність життя.

..............................

Другий сюжет це відсутність адекватної реакції експертів та коментаторів на поздоровлення Президента з Новим роком та на "Євангеліє радості" від Адміністрації Президента, яке є блискучим та концентрованим викладом підходів нинішньої влади.

В чому ж неправда у поздоровленні Президента?

Там є три ознаки неправди. 1. У правдивому вітанні не хизуються успіхами, які справді є, але які походять з тиску ЄС та США на українську владу і не є її власними інноваціями, впровадженими через надзусилля – це незаслужені успіхи. 2. У правдивому вітанні про успіхи говорять третину часу, ще третину часу присвячують аналізу проблем на способів їх вирішення, а ще третину часу показують позитивні перспективи від вирішення цих проблем та отримання власних успіхів. 3. У правдивому вітанні не звинувачують політичних опонентів у всіх негараздах. Це брехливе поздоровлення, бо воно не містить ні правдивої оцінки успіхів, ні правдивого аналізу проблем, ні правдивої позиції державного діяча, яка би вивищувалася над позицією політика.

В чому же неправда "Євангелія радості" від АП?

Суть підходу "радуйтеся всі" в тому, що нам пропонують не тільки уникнути всілякої протестної активності, як раніше. Нам пропонують ще й радуватися вимушеним успіхам на тлі олігархічного рабства та млявої війни, де торгують людьми, під час стагнації та урядового "покращення", змирившись з олігархічним здирництвом та корупційним мародерством.

І ніби не радуватися не можна, бо смуток до кращого не веде. І радуватися під примусом неправдивим речам нерозумно.

Я не розділяю цієї примусової радості.

Неможливо в складній ситуації просто взяти і возрадуватися.

Шлях до радості складний, і потребує великих зусиль.