В останні тижні минулого року я переглянув і перечитав безліч прогнозів – закордонних, у тому числі російських, та українських. Особливу увагу я звернув на українські прогнози моїх колег.

За ці дні після Нового року мені вдалося подолати роздратування і злість від всіх цих вітчизняних прогнозів. І в сухому залишку я вирішив нікого персонально чи в корпоративній прив'язці не критикувати, а просто викласти деякі змісти, з точки зору яких стало би можливим адекватне прогнозування.

Я спробую показати свої зауваження щодо тієї і чи іншої якості вітчизняних прогнозів і показати інакшу якість, яка би була бажана.

Головна і фатальна помилка всіх таких прогнозів, що вони виходять з такого уявлення – "що буде з Україною, якщо і далі робити все так само, як ми робимо, тобто не робити нічого суттєвого".

Такі прогнози виконують роль страшилок і приводять лише до збільшення кількості емігрантів з України. Такі прогнози, навіть пропонуючи позитивні сценарії, зображають їх настільки неймовірними, що без коментарів усе ясно – "нічого хорошого нас не чекає".

Читайте також: Дацюк: Україна входить в процес економічної стагнації і морального застою

І це справді так: при збереженні такого типу аналізу і такого прогнозування – нічого хорошого нас не чекає. Нинішні підходи до прогнозування закривають позитивний шлях у майбутнє.

Отже далі я запропоную 15 зауважень.

1. Найбільшою вадою прогнозів є відмова від інноваційного мислення. Звичайно, тут можливе заперечення – традиційно прогнози не потребують демонстрації інноваційного мислення. Але в ситуації світової фундаментальної кризи все змінюється. Без інноваційного мислення адекватні прогнози просто неможливі. Тобто, щоб перейти від страшилок до конструктивних прогнозів, інноваційне мислення в ситуації фундаментальної кризи потрібно вже як змістовний дискурс самого прогнозу.

2. Рамки більшості прогнозних аналізів жорстко розділяються на внутрішні та світові. Це розділення себе вже не виправдовує. Щось зрозуміти про внутрішню політику в сучасному світі можна лише кладучи рамки світового підходу всередину внутрішньої політики. А це означає, якщо ми не діємо в світовій рамці, то внутрішня політика стає непрогнозованою в принципі.

3. Змістовним суб'єктом більшості прогнозів лишається держава, тобто в її дискурсивному вираженні "влада і її управлінські та фінансові інститути", в той час як світ в найближчому майбутньому будуть визначати інші суб'єкти – корпорації, громади, криптовалюти в фінансах, блокчейни в управлінні.

4. Країна залишається одиницею прогнозування. Але нині одиницею прогнозування вже є корпорації, громади, мережі громад, які творять інакші реальності зі своїми дискурсами. Оптимальною одиницею прогнозування в нинішній світовій кризі є єдине людство у вимірі мережевих громад та корпорацій, з урахуванням нових типів управління та фінансів, які є трансдержавні. Лише так щось можна зрозуміти про майбутнє.

5. Світовим домінатом на найближче майбутнє визнається США, а це вже не так. В наступному році союз Китай-Росія (з домінуючою роллю Китаю) може стати новим претендентом на роль світового домінату. Це означає іншу політичну та економічну структуру світу, де значна кількість тенденції суттєво зміниться. Зокрема суттєво впаде роль Європи у світі, що для України дуже важливо.

Читайте також: Уявний економічний розвиток України. Підсумки року

6. Аналіз більшості прогнозів сценарний, а не модельний. Сценарії це подовжене теперішнє. Сценарії ніколи не досягають майбутнього. Майбутнє в ситуації кризи досягається винятково через моделювання з врахуванням прогнозованих чи навіть несподіваних інновацій.

Мене дуже обурює той факт, що в основу жодного прогнозу не була покладена жодна інновація Західного світу (електромобіль, автономний транспорт як послуга, нові типи освіти, колонізація Місяця та Марсу, нові типи енергетики, нові можливості соціально-мережевої комунікації та публічного контролю за правлячами класами, криптовалюта в фінансах, блокчейн в управлінні, 3d-принтинг, структурні технології і т.д.).

Складається враження, що прогнозисти або просто неерудовані, або задалися метою здійснити інтелектуальну диверсію проти своєї країни. Інакше кажучи – єдине, чого немає прогнозах про майбутнє, це, власне, майбутнього.

7. В основу аналізу більшості прогнозів покладені наявні і зрозумілі з минулого чи теперішнього виклики, але не виклики майбутнього, які мало зрозумілі і складно пояснювані. Виклики майбутнього, як правило потребують інших змістів, інших смислів та інших перспектив. Отже реагування на зрозумілі виклики може породити лише реакційний прогноз. Відповідно в такому реакційному прогнозі можна побачити лише очевидні можливості. Неочевидних можливостей побачити при такому підході неможливо.

8. В більшості наявних прогнозів немає ані "чорних лебедів", ані "нереальних драконів". Чорні лебеді потребують іншого бачення світу. Нереальні дракони потребують бачення інакших реальностей і творення нового світу.

9. В ситуації кризи принципово змінюються риторичні вимоги до прогнозів. Якщо ви викладаєте прогноз зрозумілою для наявного правлячого класу мовою, то це не може бути правдивим прогнозом. І взагалі – прогноз в ситуації кризи, який виходить зі збереження наявного правлячого класу, це брехливий прогноз.

10. Зазвичай прогнозист намагається бути зрозумілим, а це обумовлює використання ним наявного дискурсу. Майбутнє не є продовженим теперішнім, воно є тим, що має чіткий розрив з теперішнім. Тому дискурс майбутнього принципово інакший. Якщо вдається створити хоча б деякі елементи інакшого дискурсу майбутнього, тоді вдається хоча б що-небудь спрогнозувати в майбутньому.

Чи зобов'язаний прогнозист вести дискурсивну війну? Адже наявний дискурс не дасть нічого зрозуміти про майбутнє. В той же час просування нового дискурсу змушує нас далеко відходити від прогнозування. На моє глибоке переконання – прогноз у кризовому світі найбільш адекватний, коли він ведеться інструментами дискурсивної війни. Інакше прогнози не є адекватними.

11. Орієнтація на популяризацію є найбільш провальною для адекватного прогнозу в ситуації світової фундаментальної кризи. Чим менш популярний прогноз, чим більш він складний, чим більше його дискурс інноваційний, тим більш адекватним щодо майбутнього він може виявитися.

12. Український середній клас зробив свій вибір – "еміграція, а не революція". Цей вибір є фатальним для майбутнього України, але прогнозисти його ніби не бачать. Більше того, вони стверджують наступну в своїй суті злочинну річ – "Україні не потрібна така кількість трудових ресурсів". Інакше кажучи, в олігархічній здирницькій та корумпованій економіці більшість здорових та активних людей не потрібні. Вони були б затребувані в деолігархізованій, некорумпованій та інноваційній економіці, але лінійний прогноз показує, що відмова від революції на користь еміграції робить таку позитивну ситуацію майже неможливою. Тобто виявляється, що прогнозний дискурс є прямо і безпосередньо політичним. Визнання "нам не потрібно стільки трудових ресурсів" це визнання повної підтримки олігархії та корупції. Тобто такі прогнозні заяви – це злочин.

13. Аналітична позиція не дозволяє прогнозувати в кризовому світі. Аналітична позиція дозволяє непогано супроводжувати поточну політику. Але аналітична позиція в принципі не дозволяє супроводжувати зміни, особливо революційні.

Аналітична позиція не дозволяє дати відповідь на просте питання – чому це раптом Україна перейде від деградації до розвитку? Що стане цим суб'єктом змін – Божий промисел, пряме втручання США, міжнародна ізоляція України, широкомасштабна війна з Росією чи може все-таки революція, яку здійснить якась нова політична сила? Без відповіді на це головне питання, всі такі прогнозні припущенні чистої води безвідповідальність.

14. Політична позиція не дозволяє прогнозувати в кризовому світі, особливо коли правлячі класи деградують, а вертикальна мобільність заблокована. Політичні маневри – це глухий кут політики.

Без революції в організації та управлінні всередині партій, жодна нова політична партія не зможе змінити ситуацію. Сама по собі навіть дуже інноваційна мережева організація, без пропонованих смислових та перспективних інновацій, не дозволить створити політичну силу проривної функції. Тому без інноваційних управлінсько-організаційних підходів навіть нові політичні сили приречені не поразку.

15. Стратегічна позиція не дозволяє прогнозувати в кризовому світі. До останнього часу стратегічний підхід був найбільш потужним. Але в світі фундаментальної кризи змінюється реальність як така.

Стратегія і стратегування – самі по собі різні речі. Поява стратегії (документу) не означає появу компетентних стратегів – в найближчій перспективі їм взятися нізвідки. Тому будь-яка стратегія розвитку без стратегів це блеф.

Більше того, в ситуації фундаментальної світової кризи, коли змінюється сама природа людини (андроїдизація, трансгуманізм), сама суть віту (Сингулярність), сама суть реальності (віртуалізація) навіть стратегування перестає бути адекватним інструментом роботи з майбутнім. Адже стратегування побудоване саме на реальністному нормуванні.

В цьому сенсі зіткнення геополітичних, економічних чи ідентифікаційних стратегій всередині наявної реальності нічого не дозволить ані зрозуміти, ані спрогнозувати. Багатореальністне моделювання з цивілізаційним процесуванням – найбільш оптимальний спосіб прогнозування та водночас стратегування. Інакше кажучи, в кризовому світі прогноз невіддільний від інакшісного моделювання та масштабного процесування.

Загальний висновок – поки що ми інтелектуально програємо майбутнє. Наше експертне мислення неадекватне сучасній ситуації і воно в принципі не може побачити майбутнє.

Потрібно змінювати прогнозне мислення.

Потрібно змінювати мислення як таке.