Сьогодні декілька підлітків у Пермі здійснили масову різанину у своїй школі. Щонайменше 15 осіб – переважно діти стали постраждалими від цієї трагедії.

По-перше, ми маємо типовий випадок, коли цькування в Інтернеті перейшло у реальний світ з реальними жертвами. Аналогічно ситуація розвивалась минулого року у нас - в Каховці, на щастя – без масовості та поножовщини. Тому не варто недооцінювати дитячу безпеку, у тому числі й соціальних мережах. У Ізраїлі існує цілий курс у школі що стосується кібербезпеки. У нас – лише варіативний (на вибір школи) курс "Медіакультура".

По-друге, засилля насилля. Це проблема не лише України, але й Росії. Причому, саме в Росії насилля – це ефективний метод вирішення проблем (віджати Крим, війна на Донбасі, в Сирії, в Грузії). Те що дозволено владі, дозволено і народові. Коли інформаційний мейнстрім будується на переможності зброї та сили – то це як губка всмоктується дітьми. Це вже не перший випадок поножовщини у російських школах. Аналогічні випадки уже були у цьому році у Підмосков’ї, але тоді дитину з ножем та бітою зміг зупинити охоронець. Але – ціною свого життя. Випадок у школі Пермі – масовіший, хоча і без летальних жертв.

По-третє, наслідування. Починаючи з наймасовішого розстрілу школярами однолітків у школі Колумбайн у 1999 році (загинуло 13, поранено 21), епідемія покотилась спочатку американськими навчальними закладами, а потім – світом. Лише у минуло році – щонайменше 3 випадки, які стали масово відомі. Тому і в російських школах – і через наслідування, і через популяризацію насилля, загрози зростають. Більше того, для російських школярів сформувалась і власна специфіка, яку найімовірніше застосовуватимуть і в наступних атаках – це використання холодної зброї (яка є доступнішою для росіян, ніж вогнепальна).

Четверте. За даними спецслужб США, у всіх випадках масових розстрілів, які відбулись на території Сполучених Штатів, діти, які застосовували зброю проти однолітків, мали спільну рису – у них були проблеми спілкування з однолітками. Простіше кажучи, йдеться про те, що вони ставали жертвами шкільного цькування. Вони помстились колективу за те, що їх не прийняли в ньому, ізолювали від спілкування чи знущались. Тому проблема не стільки у тому, щоб захистити школу гратами, охоронцями чи тривожними кнопками. Проблема у тому, наскільки доброзичливою є психологічна атмосфера у школах та окремих класах.

Чи загрожує ця проблема Україні? Хотілося б вірити що ні. І відсутність подібних інцидентів говорить про те, що ми уникаємо цієї проблеми. Але. У нас так само, як і в Росії, популяризована модель насильницької поведінки (достатньо згадати більшість сучасних акцій протесту). Існує ризик, що у нас може сформуватись своя – жорстокіша модель. І викликана вона наслідуванням дорослих, які для доведення власної правоти, особливо напідпитку, використовують гранати. Незважаючи на війну російський інформаційний простір все ще впливовий у нас (достатньо згадати іншу соціальну проблему, яка прийшла Росії наприкінці 2016 року – групи смерті у соцмережах). І протидіяти треба не лише технічно – уберігаючи школи від зовнішніх загроз, але – через внутрішні, психологічні механізми формування сприятливого середовища у класах та школах.