20 січня світ підбиває підсумки першого року президентства Дональда Трампа, нам же варто проаналізувати підсумки розвитку україно-американських відносин.

Коли рік тому американський Президент складав присягу на посаду Президента, у Києві панувала атмосфера паніки. Українська влада «клала яйця в одну корзину» - кандидата в президенти США від Демократичної партії Хіларі Клінтон. І ця недалекоглядність ледь не коштувала Україні втрати підтримки США.

Я вже тоді говорив – не варто боятися Трампа, варто будувати партнерство. Дональд Трамп – рішучий прагматичний політик, який може повернути в Україну надію на мир. Америка розуміє важливість «українського питання». Розуміє, що без стабільної України не можлива стабільна Європа. Адже Україна – це Східна брама Європи. Якщо дозволити полум’ю піти далі – воно впритул наблизиться до кордонів країн НАТО. Це розуміє і Дональд Трамп, і американський істеблішмент, який дуже уважно стежить за українським вектором політики американського Президента.

І цей рік показав, що попри всі перестороги, в образі американського президента ми отримали більш надійного партнера, ніж навіть за часів обережного Обами. І хоча Трамп не приховує, що сподівається на значно більшу участь саме Європи у вирішенні «українського питання», його позиція нині звучить чітко – «зараз я повністю за Україну». І, маємо віддати належне, попри всі внутрішньополітичні американські пасьянси, США послідовні у підтримці територіальної цілісності і непорушності кордонів України.

Читайте також: "Трампова ініціатива" щодо Мінська: Назарбаєв утнув старий виверт

Позитивні сигнали

За рік президентства Трампа – Україна не просто з’явилася в політичній орбіті Білого Дому, а й зайняла місце, яке не посідала навіть за часів президентства Барака Обами.

По-перше, рішення про надання оборонного озброєння Києву, прийняте у грудні минулого року, стало тим кроком, на який адміністрація Обами не наважилася.

По-друге, попри очікування Кремля, потепління у двосторонніх відносинах так і не відбулося. Ми бачимо визнання Росії суперником, що загрожує безпеці та процвітанню Америки, прописане в новій «Стратегії національної безпеки США». Бачимо хвилі додаткових санкцій та конфіскації дипломатичних комплексів. Усе це чітко показує на невідповідність російських сподівань, на фоні яких минулорічна ейфорія російських пропагандистів виглядає цілком кумедно.

По-третє, кадрові перестановки в команді американського Президента також говорять про посилення проукраїнських позицій. Введення посади спеціального представника Держдепартаменту США щодо України та призначення на неї безкомпромісного Курта Волкера чітко говорить про важливість «українського питання» в системі пріоритетів США. Так само на незмінність позиції вказує призначення радником Президента з питань національної безпеки генерал-лейтенанта Герберта Реймонда Макмастера та міністром оборони США Джима Маттіса, добре відомих своєю проукраїнською позицією.

Разом з тим, нам не можна розслаблятися і надіятися на безапеляційну підтримку без нашої активної роботи. Слід враховувати, що з риторики Дональда Трампа не зникла необхідність пошуку діалогу та зближення з Росією. І нагадаю, що поки Україні так і не вдалося домогтися прямої участі США у переговорному процесі.

Читайте також: Atlantic Council: Мудрая политика Трампа в отношении России

Роль народної демократії

Не варто поспішати із висновками – що послідовність підтримки США – це досягнення української влади. Передусім – це заслуга всього українського суспільства і перемога здорового прагматизму американського політикуму. Америка розуміє – Україна сьогодні боронить рубежі всієї Європи, не даючи можливості Кремлю остаточно зруйнувати всю архітектоніку світової безпеки. І український народ торує містки дружби, не менше офіційної дипломатії. Я сам здійснив чимало поїздок в США для зустрічей з американським істеблішментом та пошуку шляхів повернення всіх окупованих територій та забезпечення миру на Сході України. В ході цих зустрічей постійно стояло питання - проведення реформ в Україні. І я чітко бачу, що розуміння тієї ж земельної реформи і зміна виборчого законодавства далеке від того, що хотіла проштовхнути українська влада. Співпрацюючи з американськими політичними силами, ми показуємо інший рівень української політики – політики відповідальної, політики, що будується на засадах чесності, прозорості та патріотизму.

Провали української політики

Саме «гра» в реформи стала каменем спотикання для розвитку двосторонніх відносин. Чим далі, тим більше роздратування викликають маніпуляції української влади. Україна знову ризикує тим, що замість очікуваної підтримки у світі все більше з’являється втома від України. Відсутність прогресу у створенні Антикорупційного суду, постійні конфлікти силовиків із антикорупційними органами, невиконані обіцянки з міжнародних зобов’язань, реформи, які проводяться лише під максимальним зовнішнім тиском – це підриває довіру до влади, і посилює позиції проросійського лобі, яке сьогодні надзвичайно активне.

Якщо ми хочемо продовження підтримки зі сторони США, то повинні самі демонструвати справжнє партнерство, яке будується на взаємному інтересі і на конкретних історіях успіху. Успіху боротьби з корупцією, успіху впровадження реальних реформ, успіху створення привабливого інвестиційного клімату. І показниками цього успіху є не кількість створених антикорупційних органів, діяльність яких блокується наближеними до Президента – а якість антикорупційної боротьби, кількість затриманих хабарників, створення Антикорупційного суду – нарешті! Сьогодні американський Посол говорить прямо – доки не буде Антикорупційного суду – інвестор не прийде. Ніхто не стане вкладати кошти в економіку країни, яка є лідером в рейтингах хабарництва та корупції.

Параметри співпраці

Америка – країна надзвичайно прагматична. Тут варто згадати цілком логічне запитання Рекса Тіллерсона «Чому Україна має цікавити американського платника податків?» І в цьому питанні інтереси американського політикуму цілком виправдані – кожен уряд, кожна влада відповідальна перед своїм народом. І в цивілізованих суспільствах передвиборчі програми та гасла – це не просто красиві слова, про які забувають одразу прийшовши до влади. Це зобов’язання, які виконують і виконуються. І це ще один урок, якому мусить вчитися українська влада.

Лише безпекових інтересів для США може бути недостатньо для розбудови повноцінного партнерства. Потрібно шукати важелі співпраці, які виведуть її на інший, значно глибший, взаємовигідний рівень. І це, насамперед, інтереси економічні, це створення привабливого інвестиційного клімату, заохочення американських інвесторів, що одночасно підніме і безпекову складову на інший, значно вищий рівень.

Нам є що запропонувати. Це і наша роль в забезпеченні світової продовольчої безпеки, яка може бути значно більшою, якщо українська влада перестане нищити власного виробника-аграрія. Це і партнерство в енергетичній сфері, пов’язане із видобуванням вуглеводів та розробкою сланцевого газу. Це і атомна енергетика, і альтернативна енергетика. Це і титановий бізнес, адже Україна володіє одними з найбільших в світі розвіданих покладів титану, що може майже одноосібно позбавити США критичної титанової залежності від Росії.