Тиранія, за великим рахунком, не має національності. Вона, мов рак, може виявитись будь-де й будь-коли.

Українською мовою вийшов минулорічний американський бестселер Тімоті Снайдера "Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття" — надзвичайної сили та пристрасті памфлет про свободу, відповідальність і загрозу тиранії як постійний, надзвичайно небезпечний виклик. Книга написана для американського читача, але може слугувати ілюстрацією і до української ситуації також.

Книга Снайдера, написана як реакція на обрання американцями нового президента і, відповідно, як спроба відреагувати на цілком нову для американського суспільства атмосферу — атмосферу відчаю й розгубленості, спричинених незвичними для Америки реаліями. Популізм і маніпуляції, як основний засіб політичної діяльності, раптово виявилися цілком можливими в країні, що звикла говорити про сталість власних демократичних традицій як про щось очевидне й незмінне. Аж ось, виявилось, що навіть у країнах із такими стабільними механізмами регулювання політичного життя та функціонування демократичних інституцій масове суспільне потьмарення не є чимось неможливим, а загроза принципам демократії дивовижним чином реалізується цілком демократичними методами.

Читайте також: Дві України – довкола й усередині нас

Як пише про це сам Снайдер: "Авторитатрний режим зазвичай спирається на владу, надану йому добровільно". Говорить, звісно, про реалії суто американські, проте, як видається, реалії ці настільки універсальні, що не потрібно мати великої фантазії, аби співвіднести їх із тим, що відбувалося й відбувається останнім часом із нами всіма. Тиранія, за великим рахунком, не має національності. Вона, мов рак, може виявитись будь-де й будь-коли.

Звісно, є певні передумови, звісно, слід говорити про певні симптоми та схильності, проте свобода так чи інакше потребує загальної невпинної уваги, віддавати її на відкуп політикам — занадто легковажно. Оскільки завжди, за будь-якого політичного ладу, за будь-якого рівня демократичної захищеності та рівня добробуту, є небезпека того, що хтось спробує обійти закон, порушити суспільну угоду, порушити загальний баланс, схиливши закон на свій бік, знехтувавши ним, законом, обійшовши його. Керуючись при цьому, ясна річ, гаслами загальної користі.

Апелюючи до почуттів тих громадян Америки, для яких перемога Трампа стала справжньою катастрофою, Снайдер намагається не просто закликати до опору тиранії — він на цілком простих (і тому особливо переконливих) прикладах із недавньої історії, історії минулого століття, показує, наскільки насправді дотичними до нас і актуальними є ці приклади, відповідно — наскільки важливо сьогодні вчитися в історії, не ігнорувати її уроків, які ще й досі визначають багато речей у нашому житті. Це книга про те, що не слід боятись. Проте слід учитись. Учитись на помилках інших, але і на своїх так само. Не слід боятись визнавати власні помилки, не слід заплющувати очі перед лицем небезпеки. Оскільки страх паралізує. Він позбавляє бажання опиратися.

Читайте також: Ласкаво просимо в Україну подвійну

Натомість опір — навіть за найбільш, здавалося б, несприятливих обставин — дає шанс, дає надію, позбавляє тебе відчаю. В цьому плані книга "Про тиранію" — доволі жорстка, проте надзвичайно чесна й відверта. Вона не заспокоює. І, можливо, це найкраще, що вона може зробити. За умов тотального наступу на права та свободи, за умов, коли політиками порушуються базові норми та правила, багато важать саме наші вміння й готовність далі називати речі своїми іменами, не підлаштовуватись під нові обставини, не відмовлятись від своїх переконань, себто — не відмовлятись від себе. Прості слова, що перестають бути аж такими простими в складні часи.

Свобода так чи інакше потребує загальної невпинної уваги, віддавати її на відкуп політикам — занадто легковажно
Більшість тез, зауважень та застережень, адресованих Снайдером американцям, мають сенс і для нас. Більшість цих зауважень та застережень цілком очевидні. Саме тому їх хочеться повторювати. Скажімо, ось це: "Говорячи про тероризм, сьогоднішні політики, звісно, мають на увазі реальну загрозу. Але нам варто бути насторожі, коли вони намагаються привчити нас поступатися свободою в ім’я безпеки... Люди, які запевняють вас, що безпека можлива лише коштом свободи, зазвичай хочуть забрати у вас і безпеку, і свободу". Таке враження, що це написано про Україну.

Або ось це: "Ви піддаєтеся тиранії, коли ігноруєте різницю між правдою і тим, що хочете почути. Така відмова від реальності може здаватися природною й приємною, але її результат — зникнення людини як особистості…" І ще, теж актуальне для наших реалій: "Патріот мусить цікавитися реальним світом, бо це єдине місце, де його країна є об’єктом любові й турботи".

Світ — прозорий і беззахисний, ми всі пов’язані нашими слабкостями та довірливістю. Більшість наших проблем мають спільне коріння, відповідно — варіанти й можливості вирішення більшості з них теж є подібними. Головне — хотіти й уміти цими можливостями та варіантами скористатись, не боятись чинити опір, не приймати зло як норму, не приймати порушення законності за новий закон. Елементарні правила, які варто час від часу самому собі нагадувати. Правила, які стосуються речей повсякденних, а тому не завжди помітних. Речей, втрата яких є особливо болісною. Таких, скажімо, як правда. Чи свобода. Як говорить Тімоті Снайдер: "Якщо ніхто з нас не готовий загинути за свободу — усі ми загинемо під тиранією". І скажіть, що це написано не про нас.