93-тя окрема механізована бригада незабаром стане Холодноярською. Про це повідомляє волонтер Роман Донік

Цей допис довгий. І, можливо, комусь видасться нудним в історичній частині. Проте його слід дочитати. Тому що історична частина, в якій кожна назва, кожна дата й кожне прізвище написані кров'ю наших пращурів. Цю історію підхопили нащадки. Й нині на полях Донбасу саме вони захищають Україну, воюють за її Незалежність, як і давні, славетні пращури.

Це допис про нагородження 93 окремої механізованої бригади почесним ім'ям "Холодний Яр". Орієнтовно 29 січня цього року 93 ОМБр стане Холодноярською. Всі документи узгоджені й уже перебувають в Адміністрації президента. Із чуток, на 29 планують захід.

Зараз я можу спустити завісу й говорити про це вже як про подію. Кажуть, у новорічні свята збуваються бажання. Напевно, так воно і є. Саме напередодні Нового року зійшлися всі зірки, аж до того, що наші голоси почули скрізь. Скільки часу, праці, нервів і життя забрала підготовка, скільки прочитано й вивчено історичних фактів – це сюжет для написання окремої книги. Мотиваційний прапор бригади, символіка, патчі. Це всього лише мала частина задуманого.

Я злегка відслоняю завісу, за якою ще багато всього. Від свого кроку на парадах, до церемоній посвяти у бригаду. Але все це вже потім. Це поки у планах. Зараз просто чекаємо. Чекаємо на указ президента про присвоєння почесного імені та вручення нового бойового прапора 93 ОМБр, новітня історія якої написана кров'ю боротьби за незалежність. Від початку існування України й донині.

Інформаційна довідка

Холодний Яр – історична місцевість в Україні, лісовий масив, розташований на півдні Черкаської та півночі Кіровоградської областей. Холодний Яр – один із найвідоміших символів української військової звитяги, причому протягом дуже тривалого часу.

Читайте також: Київський суд реабілітував холодноярських отаманів

Перші відомості про особливість Холодного Яру з військової позиції походять із початку І тисячоліття до нашої ери. Тоді ця територія стала форпостом, який зупиняв експансію кочовиків-кіммерійців на землі племен чорноліської культури, які належали до праслов’янської спільноти. Тут було споруджено цілу низку чорноліських фортець, одна з яких – Суботівське городище (біля села Суботова Чигиринського району Черкаської області). Унікальною знахідкою з цього городища є біметалевий меч загальною довжиною 108 см. При тому, що загалом на цей час панує бронза, лезо меча зроблене із заліза.

У Холодному Яру розташований один із найбільших укріплених центрів скіфської доби – Мотронинське городище (біля села Мельників Чигиринського району Черкаської області). Воно має площу близько 200 га, обнесене двома лініями валів. Тут мешкали представники як землеробів, так і скотарів. 

У добу Київської Русі тут розташовувалися укріплення, які мали захистити осіле населення від нападів кочовиків. Рештки укріплень досі простежуються на південний захід від Чигирина, де можна побачити земляні вали руської доби. Як важливий центр захисту українського населення від кочовиків Холодний Яр постає з XVI століття, коли він став одним із центрів формування козацтва. Тут був центр одного з найстаріших полків – Чигиринського, правобережні сотні якого охоплювали терени Холодного Яру.

Після початку Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького саме Чигирин став столицею України, а Чигиринський полк фактично виконував роль гвардії при гетьмані. До складу полку входив Осавульський курінь, куди набирали найбільш вправних козаків. Дослідження поховань козаків у Чигирині показали, що навіть за антропометричними даними вони переважали пересічних українців, а більшість із цих воїнів загинули в бою, а не вмерли від старості. Саме в Холодному Яру, в рідному для Богдана Хмельницького Суботові містився центр розвідувальної та контррозвідувальної діяльності держави, яку очолював суботівський городовий отаман Л. Капуста.

Холодноярські терени стали центром українського опору польській окупації у XVIII ст., коли саме тут розгорнувся широкий гайдамацький рух. Апогеєм протистояння з поляками стали події Коліївщини, коли, об’єднавшись із запорозькими козаками, мешканці Холодного Яру підняли масштабне повстання, яке втілилося у звільнення великої частини правобережної України. Символічно, що початок повстання, обряд "свячення ножів", народна пам'ять чітко фіксує в серці Холодного Яру – біля Мотронинського монастиря.

Початок ХХ ст. приніс створення Холодноярської організації – центру повстансько-партизанського руху 1918–1920-х рр., що існувала від часу створення перших загонів Вільного Козацтва на Холодноярщині (з березня-квітня 1917-го) по вересень 1922-го. (до операції "Заповіт") і боролася проти всіх, хто посягав на цю територію (більшовиків, німців, денікінців) під прапором української державності. 3-7 жовтня 1917 року в Чигирині відбувся Перший з’їзд Вільного козацтва, який задекларував відродження козацтва й дав імпульс до створення в Україні військових структур.

Протягом 1917–1918 років Холодний Яр, що мав у своєму складі загони з мешканців сіл Медведівки, Мельників, Головківки, Грушківки, діє як підрозділ самооборони і захисту Мотронинського монастиря від груп дезертирів і мародерів.

Читайте також: Реформа назв і символіки підрозділів ЗСУ – якою вона має бути й навіщо потрібна

У червні 1919-го виникає так звана Холодноярська республіка, яка чітко заявила, що жодної влади, крім законної української, не визнає. Нефіційною столицею було село Мельники, головний штаб – у Мотронинському монастирі. Це утворення боролося за відновлення влади УНР. Територія охоплювала понад 20 навколишніх сіл сучасних Черкащини та Кіровоградщини (найвідоміші Боровиця, Головківка, Грушківка, Жаботин, Івківці, Лубенці, Мельники, Медведівка, Михайлівка, Худоліївка, Чорнявка), але це число не було сталим, і чітких кордонів організація не мала.

Тут діяли українські органи влади, було військо, ідеологія, широка підтримка місцевих мешканців. Авторитет Холодного Яру визнавали чимало повстанців, а головною метою була боротьба за незалежність України. До холодноярських загонів входило близько 15 тисяч повстанців, бійці називали себе козаками. Для прикриття більшість із них користувалися псевдонімами, а після смерті отамана псевдо загиблого (за старою гайдамацькою традицією) використовували його соратники, аби заплутати розвідку більшовиків. Під гаслом на прапорах, найчастіше – "Воля України – або смерть!" та малим гербом УНР, повстанці утримували територію до 1922 року.

Першими отаманами Холодного Яру стали брати Чучупаки – Олекса й Василь (колишні вчителі з Мельників). У квітні 1919-го В. Чучупак підняв масштабне повстання проти більшовиків, яке було викликано неприйняттям "воєнного комунізму". До холодноярських лісів постійно прибували й інші українські військові відділи. Нерідко існувала практика передачі влади авторитетнішому ватажкові, часом і не місцевому уродженцю. Так, восени 1920 року після смерті В. Чучупака очільником Холодного Яру став командир Степової дивізії зі Дніпропетровщини Кость Пестушко (Блакитний).
Для мешканців сіл існування Холодного Яру гарантувало відносну безпеку життя, волі та результатів власної праці, а для армії УНР – надання підтримки й тил для війська. Оборонними операціями повстанці не обмежувалися, здійснюючи напади на залізниці, цукрові заводи, розбивали загони чекістів і перешкоджали роботі продзагонів, руйнували тил окупантів.

На початку 1920-го до Холодного Яру увійшли підрозділи УНР (Перший Зимовий похід) для відпочинку й допомоги. У селі Медведівці відбулася нарада у складі командарма М. Омеляновича-Павленка, Ю. Тютюнника, О. Загродського, Т. Гулого-Гуленка, В. Чучупака, де холодноярському отаманові поставили конкретні бойові завдання. Проте 18 березня 1920 року під час ретельно спланованої чекістами операції на хуторі Кресельцях загинув В. Чучупак, його брат Петро був закатований більшовиками. Втрати авторитетних ватажків значно послабили холодноярців, яким бракувало людей із військовим досвідом та організаційними здібностями. Очолив Холодний Яр отаман Іван Деркач.

У 1921–1922 роках на території Холодного Яру активно діють Чорноліський полк П. Хмари, загони Д. Гупала, М. Голика-Залізняка, Л. Завгороднього, Г. Нестеренка. Попри успіхі більшовиків тривалий час діяли загони братів Блажевських. Вони спільно діяли із загоном отамана "Грозного" з 1922-го, найактивніше у 1924–1925 роках. Загін Андрія Блажевського воював із більшовиками до березня 1930-го.

Традиції Холодного Яру справили величезний вплив на Західну Україну, де неабиякої популярності набула книга одного з учасників боїв у цій місцевості Ю. Горліс-Горського "Холодний Яр". Крім ідеологічного впливу, під час Другої світової вояки Української повстанської армії використали досвід холодноярців у створенні криївок. Про усвідомлення зв’язку з героїчною боротьбою холодноярців проти російської окупації свідчить назва одного зі з’єднань УПА "Холодний Яр", яке входило до групи УПА-Південь (командир – Микола Свистун ("Ярбей"). 

Холодний Яр відродив свою славу центру української військової звитяги за доби незалежності. У 1997 році в Києві створено історичний клуб "Холодний Яр", метою якого є дослідження боротьби українського народу за побудову держави Й увічнення їхнього подвигу. У центрі села Мельників 2003-го відкрито пам’ятний знак "Героям Холодного Яру", а в 2010 році – пам’ятник Ю. Горлісові-Горському, учасникові цього руху й одному з перших творців холодноярської легенди. Щовесни в Холодному Яру відбувається масштабне вшанування пам’яті героїв Холодного Яру.

Довідку підготував Олег РЕПАН, к.і.н., доцент кафедри історії України Дніпровського національного університету ім. О. Гончара, у 2014-2015 рр. – заступник командира 4 мр 2 мб 93 омбр.