Московія, яка неодноразово зазнавала поразок від Польщі (у 1569-1581, 1604-1618, 1632-1634 рр.), боялася втручатися в конфлікт після 1648 року. Москва була зацікавлена у взаємному виснаженні України й Польщі.

Іван Богун

Однак поразки Польщі та загроза, що Богдан Xмельницький увійде в союз із Туреччиною або Швецією, заохотили Москву до нових переговорів із гетьманом, які закінчилися укладенням у січні 1654-го Переяславської угоди.  Україна вступала у воєнний союз із Московією, яка зобов‘язалася воювати проти Польщі. Козаки своєю чергою пообіцяли військову допомогу для повернення Москві Смоленська та походів у Білорусь.

За угодою існували два обмеження – хоча податки в Україні збирали українські чиновники, частина їх повинна була відходити Москві. Крім того, Україна зобов'язалася не вести переговорів із Туреччиною та Польщею. Хоча оригінал договору 1654 року "пропав" у московських архівах, із заяв і листування тогочасних керівників добре видно, що Україна цілком зберігала свій суверенітет.

Читайте також: Читайте також: Маємо вже двадцять другу війну із московитами – історик

Українське духовенство і воєначальники відмовлялися присягати московському цареві, бо знали про рабське безправ‘я московитів і дику жорстокість, що панувала в Московії. У Московії в 15-17 ст. батько мав законне право продавти своїх дітей у рабство. Тільки продавши їх тричі, коли діти щораз викуповувалися, батько втрачав право продавати їх знову. Натомість в Україні кріпацтво навіть за найтяжчих часів польської влади лише встановлювало повинності перед паном і не передбачало продажу власне людей.

Відмовилися присягати цареві Брацлавський, Кропив'янський, Полтавський, Уманський козацький полки, низка українських міст, відомі воєначальники Іван Богун та Іван Сірко.

Полковник Богун попереджав: "У Московщині панує найогидніше рабство. Там немає і бути не може нічого власного, бо все є власністю царя. Московські бояри титулують себе "рабами царськими". Увесь народ московський є рабом. У Московії продають людей на базарі, як у нас худобу. Приєднатися до такого народу – це гірше, як скочити живим у вогонь".

Поте, виконуючи свої договірні зобов'язання, українська армія повела наступ на Білорусь і зайняла Смоленськ. На половині сучасної території Білорусі встановилося гетьманське управління, були утворені козацькі полки за зразками українських.

Вооючи за московитів, українці не отримали від них належної допомоги. На Поділлі українські замки й містечка відчайдушно відбивалися від поляків. Дружина козацького сотника Мар'ян Зависна, щоб не потрапити в полон, висадила в повітря пороховий погріб подільсього замку Буші, убивши нападників, і загинула сама.

Читайте також: Хто першим наважився кинути виклик Монгольській імперії

Лише за два з половиною роки після укладення Переяславської угоди Моcква її віроломно порушила. Польща пообіцяла московському цареві обрати його на королівський престол. У жовтні 1656 р. московський уряд уклав із Польщею Віленське перемир'я.

Гадяцька угода 1658 року із підписом польського короля, що передбачала входження Гетьманщини до складу Речі Посполитої як "Великого Князівства Руського" – третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі й Литви

Тоді ж, ігноруючи протести Москви, Xмельницький вступив у коаліцію зі Швецією (яка в цей час воювала з Московією), а також із Семиграддям і Бранденбургом. Хмельницький схилявся до союзу зі Швецією, оскільки ця далека країна не претендувала на українські землі.