Як ми відпочиваємо. У радянські роки культ моря й пляжу був доведений до абсолюту. Люди мали 24-денну відпустку і часто усі ці 24 дні смажилися і купалися. Принаймні, намагалися тримати там дітей, передаючи їх від мами до бабусі. Хто не був влітку на морі, викликав співчуття і легке презирство.

А самі неохоплені морською відпусткою почували себе трохи паріями, обділеними, неповноцінними громадянами.
І тому добиралися до моря часто в умовах, наближених до перевозки худоби. Та й жили у приморському раю також частенько у таких умовах, що теперішні табори для біженців виглядають явно комфортніше.

Звичайно, були щасливчики, які отримували путівки чи купували їх в якісь санаторії чи будинки відпочинку. Але цей напівтюремний режим завжди залишав присмак обмеженої свободи і нав‘язаного недосервісу. 

Чи коли путівки вже на початку двотисячних коштували захмарно, а в номері в серпні була "душогубка", бо кондиціонером ніхто не переймався взагалі. Про манну кашу на сніданок просто мовчу.

Читайте також: У США запропонували зробити "Сейшели для українського середнього класу!" виборчим гаслом Луценка

Вже в пострадянські роки я бувала і на Азові, і в Криму. Проте все одно найкраще, що там було і що завжди згадується приємно – те, що зроблено не людьми, а Богом. Природа. Все решта можна пропустити. За поодинокими винятками. 

Теперішні часи багатьох змусили забути про відпочинок впродовж 24 днів. Я, чесно кажучи, не пам‘ятаю, коли відпочивала два тижні поспіль. Десять днів – максимум.

Але разом із новими часами, скороченням відпустки, ми відкрили для себе нову свободу відпочинку.

І зараз, якщо чесно, деякі навіть триденні подорожі дають стільки емоцій, хороших вражень, а, отже, і справжнього відпочинку, а не "галочки" про відпочинок, що можуть перекрити тижневе море із гіпертонічною спекою та пляжною нестерпною музикою.

А якщо це літо і є хороший парк, ліс із річкою, тиша, чисте повітря і пристойне харчування, сучасний комфорт, щось не лише для тіла, а й для розуму та душі – ідеально.

Хтось любить ходити в гори, хтось відкривати свою країну, хтось ходить під вітрилами, хтось подорожує світом, хтось обходить дворами й околицями щовихідних своє місто, хтось ловить рибу, хтось тиняється музеями чи ресторанами, хтось, врешті решт, хоче поплавати, позасмагати чи порозглядати різнокольорових рибок. На здоров'я. 

А ще зараз є можливість відпочинку на будь-який гаманець, тому плачі, переважно фінансові, про неможливість відпочинку – для ледачих чи лукавих.

Читайте також: Как отдыхает настоящий средний класс

Зрозуміло, що нелегко позбутися совкових звичок, якраз завдяки нашій залежності, небажанню самим робити вибір і ланцюгам на руках та ногах ‘море-пляж-музика-їжа‘ розбагатіли значною мірою Єгипет та Туреччина. Вони це розумно використали.

Бо такий відпочинок, усі ці однакові готелі та ол-інклюзів – погламурена мрія саме радянської людини про красиве життя. Звідси – нарешті матеріалізовані канари, балі, мальдіви і сейшели, туреччини і єгипти. Різного калібру. При всій повазі та захопленні красою, сервісом і людьми.

Просто, коли людина в дитинстві дуже хотіла смачного солодкого, а це траплялося вкрай рідко, лише на радянські свята у місцевому магазині чи в тата через профком, вона все життя буде їсти ці умовні цукерки й тістечка.

Ми складаємося не лише з роботи, громадянської позиції, участі в мітингах, кар'єри, прочитаних книг, посад, смаків і можливостей, ми – це ще й вибір відпочинку. 

І це багато що може про нас сказати.