Вчора радикали з С14 напали на будівлю Росспівробітництва, де відбувалась виставка Шаляпіна. Це вже не перший російський об’єкт, який постраждав від українських націоналістів під час війни. І це не перше угруповання радикалів, яке намагається такими діями заблокувати "руській мір" в Україні.

Чому це відбувається в Україні? Відповідь для багатьох зрозуміла. Не зважаючи на чотири роки війни та законодавчі зміни, які визначили Росію агресором, між Україною та Росією продовжується співробітництво у багатьох сферах. А це не подобається тим, хто вимагає простих рішень складних питань.

Бо не зважаючи на 10 тис. наших громадян, які загинули у цьому конфлікті, держава не просто зберегла з нею дипломатичні стосунки. Останні два роки у нас навіть зросли економічні зв’язки між країнами. Державна еліта не дає однозначного визначення як себе вести з агресором. А відповідно – не сформувалось і однозначності серед населення. Тому як спроби "помиритись", так і спроби усунути все російське з України знаходять своїх прихильників серед населення.

Але ніхто не задумається, що є більш проросійським – заклади культури (у яких є приставка "рос" чи економічні заклади, які формально змінили власника на "європейського". Бо і самі радикали як правило нападають на те, що має приставку "рос" - то Росспівробітництво, то Сбербанк Росії. Тобто, латентні росіяни не такі страшні? Чи агенти ФСБ на території України діють лише в офіційних російських структурах?

Читайте також: На посольстві Польщі у Тель-Авіві невідомі понаписували образливі написи англійською мовою і намалювали свастики. ФОТО

Крім того, є проблеми з доведенням справ до логічного завершення. На сьогодні нікого з представників вищого ешелону влади не було притягнуто до відповідальності ні за злочини проти Майдану, ні за розпалювання ворожнечі та сепаратизм. І якщо це не робить держава, то це робитиме громадянське суспільство. У тому числі й шляхом насилля.

Якщо говорити юридичною мовою, те що відбувається в Україні – це конфлікт між легальним і легітимним. Тобто, між забороненим законом і тим, що має підтримку у суспільстві. І цей конфлікт триватиме доти, доки держава сама не встановить межі дозволеної співпраці з агресором. Чи заборонить її взагалі.

Але ще одне важливе питання – чи є ворогом російська культура. Які б сьогодні не були дискусії щодо Іронії долі, Висоцького чи Цоя, ми повинні розуміти, що російська культура – це не культура режиму Путіна. Більше того, російська культура, в історичному контексті, навіть не культура російського народу. Це – всі надбання, які імперія змогла об’єднати під своїм крилом. Якщо подивитись на походження творців, то рідко в кого знайдеш чисто російське коріння. Лермонтов, Достоєвський, Гоголь. А в кого були, того сама російська держава переслідувала за життя.

Читайте також: Польша вооружилась методами, ранее присущими только русской и советской пропаганде – мнение

Так я розумію, що ми обороняємось від специфічного "руського міра", який використовує у своїх цілях російську культуру. Але не російська культура є підґрунтям руського міра. Вона – лише інструмент. Так само як АК – інструмент у справжній війні. То може нам відмовитись від АК? Чи все таки бити ворога його ж зброєю? Тією культурою, яку він привласнив?

Ми повинні сконструювати чітке бачення чим для нас – для всіх українців є війна з Росією? Це війна з режимом Путіна чи війна з російським народом, війна з російською культурою? Бо якщо ми будемо акцентувати на другому варіанті – то невдовзі у нас розпочнеться і створення таборів для українців російського походження.

А поки що Кремль задоволений і тим, що в Україні переслідується культура національної меншини. Є про що заявити і Європі, і Західному світові. Це вигідно Росії, оскільки ставить Україну на одну щабель з нею. Це нібито показує, що українці не такі вже й толерантні, а ксенофоби такі ж як і росіяни. Тому ні про який цивілізаційний конфлікт мова не йде. Не йде мова про конфлікт цінностей. Просто одна пострадянська країна воює з такою ж іншою. Такий сигнал ми хочемо, щоб отримали наші союзники?