Коли корумпованість – не найгірше, що може бути?

Ця невтішна оцінка українських медіа від Карла Волоха (а я загалом підтверджую її правдивість) парадоксальним чином ілюструє те, про що я нещодавно писав.

Читайте також: Єдина влада, де немає жодного просування в боротбі з корупцією

Українські медіа загалом "продажні" та "джинсові", й після Майдану в них майже не відбулося змін на краще. Але вони принаймні продаються всім – а отже, тут не працюють закони "суспільства обмеженого доступу". Можете обурюватися, але це краще за те єдине, чим можна було б швидко викоренити цю продажність: репресивні методи контролю. Так, продажності стало б набагато менше (такий спосіб боротьби з корупцією успішно випробовували ще Сталін і Муссоліні), але тоді замість грошей медійний порядок денний визначали би репресивний апарат і кілька олігархів, які на паях контролюють і цей апарат, і найвпливовіші медіа.

Читайте також: По інший бік шанців: медіа й порядок денний реваншу

P. S. Ні, я не вважаю, що нинішня влада стає дедалі репресивнішою щодо медіа. Бо їй треба пройти між двох вогнів: і не зруйнувати основи свободи слова, і захистити національний інтерес, зокрема в боротьбі з ворожими інформаційними спецопераціями. Поки, я вважаю, державі це вдається; коли одні кричать, що держава втручається в цю сферу надто мало, а інші – що надто багато, можливо, воно десь близько до того, як має бути.