Як наука пояснює закоханість та вірність
Водночас поети вміють підібрати точні вислови для опису найскладніших почуттів. Саме тому, на думку науковця, слід читати вірші і через них намагатись збагнути власні почуття.
А як можна описати романтичне кохання мовою біології?
Мовою науки, любов - це стародавній коктейль із нейропептидів - молекул, якими нейрони "спілкуються" між собою.
Читайте також: Пять видов типичных мужей
З точки зору еволюції, любов - це поведінка, що сприяє появі й збереженню почуттів, які, в свою чергу, допомагають розмножуватись і виживати.
Дослідниця Гелен Фішер з американського Інституту імені Кінсі вважає, що любов та формування пар надовго виникли одночасно з прямоходінням - 4 мільйони років тому.
Наші праматері кочували саваною та лісами Африки та мусили носити дитинчат на руках, а не на спині. Тому вони потребували допомоги і захисту, і успішно виживали лише ті, хто утворив пару.
Професор Данбар також вважає, що любов виникла як спосіб утримання біля себе захисника. Але результати його досліджень вказують, що моногамія і прив'язаність з'явилися значно пізніше - 1,8 мільйонів років тому. Тим не менше, любов - досить старе явище.
Закоханість можна побачити в мозку, чим науковці активно займаються. Романтичне кохання активує ділянки, що задіяні у винагороді та залежності, задоволенні й щасті, прив'язаності та батьківстві. Любов є поведінкою, орієнтованою на мету - бути разом із певною людиною.
Тож, мозкові потрібен природній допінг для досягнення цієї мети. І робить це допамін.
В лугових полівок, наприклад, формування пари зумовлює утворення додаткових рецепторів допаміну. Їх стає на 50% більше.
"Закоханість схожа на залежність від кокаїну", - каже Кет Ван Кірк, клінічний сексолог зі США. Що більше часу закохані разом, то більші почуття, а розлука викликає розпач і біль.
Молекули, що роблять нас закоханими, це той самий допамін - нейромедіатор винагороди та ухвалення рішень. Крім нього - окситоцин, гормон прив'язаності, оргазму та лактації, а ще серотонін, молекула щастя та сміху, ендорфіни - внутрішні наркотики, що дарують ейфорію та знеболення, стресові молекули норепінефрин та адреналін, і навіть фактор росту нервів.
Чим більше було окситоцину в крові коханців на початку стосунків, то довше вони тривали, показав дослід.
Довготривалі стосунки можуть давати деяким людям таке ж підкріплення і винагороду, як і закоханість на початку. Втім, стосунки, що тривають довго, вже не є джерелом стресу - його місце посідає прив'язаність.
"Такий чужий, а раптом - неминучий"
Нова людина, нові стосунки - це стрес, страх та цікавість. Еволюція подбала про те, щоби ми долали цей страх - неофобію - і не були аж надто вибагливими. Як?
По-перше, закоханість блокує ділянки мозку, залучені в негативні емоції та критичні соціальні оцінки. Любов справді сліпа. По-друге, кохання нам дає винагороду за спробу зближення: всі ці нейромедіатори серотонін, допамін, окситоцин - і допамагає долати соціальну відстань між чужими людьми.
По-третє, стрес через новизну сам по собі запускає програму "Закоханість" у мозку та тілі. Гормони кортизол та норепінефрин роблять людей бентежними, безсонними, з мокрими долонями, розширеними зіницями і серцем, що рветься з грудей, позбавленими апетиту, але здатними запам'ятати кожну деталь.
Читайте також: По мнению ученых одному жить лучше
Ці ознаки закоханості добре відомі з художньої літератури.
Та крім цього, стрес викликає викид окситоцину в жінок - мозок хоче захиститись від стресу та болю. А окситоцин - то вже молекула прив'язаності і довіри.
Науковці навіть радять робити перші побачення не романтичними, а екстремальними - взяти разом урок серфінгу чи полізти на дах. Хвилююче заняття та випадкові доторки рук сприятимуть окситоциновому приливу.
Музика із романтичними словами налаштовує нас на любовний настрій. В досліді молоді самотні жінки були більш схильні до знайомств, якщо вони слухали фонову ліричну музику в очікуванні на експеримент.
Прослуховування сумної музики, що часто супроводжує закоханість чи розрив, науковці вважають корисним. Така музика викликає почуття ностальгії, радше ніж печалі; мозок знаходить втіху в уяві нових історій, ми відчуваємо емпатію і полегшення.
А от залицяльний спів у птахів, знову ж таки, винагороджує їхній мозок допаміном так само, як кохання, шоколад, гроші та наркотики в людей.
Чи справді любов - найкращі ліки?
Любов не лікує всіх хвороб. Але, наприклад, тамує біль, бо щасливі закохані живуть якийсь час під впливом ендорфінів - молекул знеболення та задоволення.
В закоханих на початку стосунків у крові більше фактору росту нервів. Він залучений у формування зв'язків між нейронами, їх відновлення та ріст.
Кортизол, гормон стресу, впливає на імунну відповідь. В короткостроковій перспективі він знижує запалення. Тому закохані танцюють під дощем і не хворіють на нежить. Якийсь час.
Чи правда, що чоловіки люблять очима, і жінки - вухами?
Мозок чоловіків найкраще реагує на обличчя і "вроду". Краса робить мозкові добре, стимулюючи викид допаміну.
В гетеросексуальних жінок немає подібної реакції на вроду чоловіків, зате гомосексуальні жінки так само реагують на жіночу вроду.
Закоханість і залицяння в жінок активує ділянки мозку, що відповідають за безпеку, турботу і сприйняття звукової інформації. Втім, "закоханий мозок" перестає на якийсь час розрізняти красиві обличчя, коли вибір зроблено.
Але врода і красиві слова це ще не все. Ми прив'язуємось до людей, чиї емоції ми розуміємо. Так ми звіряємося, чи наші мозки мають однакові налаштування і чи можливі порозуміння, спільна праця та однакові наміри, каже професор Сілке Андерс з Німеччини.
Чи можна померти від розбитого серця?
Нещасливе кохання приносить біль у грудях. Це не метафора - нам справді болить серце, а в шлунку - наче морські їжаки. Такий ефект має змінений стражданням тонус блукаючого нерва.
Існує навіть термін - "синдром розбитого серця". Вважають, що надвисокий рівень гормонів стресу, що супроводжує розрив чи смерть партнера, викликає порушення роботи серця - фібриляцію передсердь і послаблення серцевого м'язу.
Люди в такому стані мають в п'ятеро більшу імовірність інфаркту. Данські дослідники показали, що смерть коханих підвищує ризик фібриляції передсердь на понад 40%.
Одна любов на все життя
Лугові полівки формують стабільні пари після спарювання і вже ніколи не шукають інших партнерів, навіть якщо овдовіють.
Вірність "прошита" в їхній мозок та гени. Науковці кажуть, що нейрогормони окситоцин і вазопресин - головні рушії вірності в полівок. Адже спарювання активує гени рецепторів любовних гормонів, і мишки стають "налаштованими на любов".
Але і зрадливість може мати генетичне підґрунтя. Так, наприклад, гени рецепторів вазопресину бувають різні - що в мишей, що в людей.
Шведські дослідники виявили, що наявність ділянки RS3334 або навіть кількох її копій у гені рецептору вазопресину заважає бути вірними.
Читайте також: Зачем брать в жены человека со сложным характером
Чоловіки з кількома копіями часто були неодруженими, ніколи не мали тривалих стосунків, а як і одружились, то шлюб був неідеальний. В свою чергу, жіноча генетична схильність до зрадливості може бути зумовлена ділянкою AVPR1A в рецепторі окситоцину.
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки