Вінницька влада зробила безпрецедентний крок: кілька днів тому знесла уночі погруддя Тараса Шевченка на Театральній площі, щоб встановити на тому ж постаменті Дерево свободи з портретами героїв Небесної Сотні.

Ще з 2000 року вона вперто ігнорувала прохання громади поставити пам’ятник Шевченку на центральній площі. У 2014 році на свої гроші люди встановили скромне погруддя. Його перенесли на шкільне подвір’я. Люди встановили інший пам’ятник.

Читайте також: Письменниця: Закликати воїнів покинути окопи – це злочин

Тепер на цьому місці – якесь терня, що мало б символізувати свободу, а насправді асоціюється з колючими кущами, куди Данте помістив самогубців. Для полохливого обивателя, для розжирілих чиновників – герої Небесної сотні це самогубці, яких вони тихцем зневажають, бо віддавати життя за Україну для них дурість. 

Ну, звісно, на публіці вони цього не скажуть, а благословлятимуть увесь цей меморіальний кіч на тлі непокараних вбивць, які незримо стоять у них за плечима – від тітушок до беркутівців. Красива картинка, котрій заважає скромне погруддя Поета, на яке збирали по копійці. Яке поставили як оберіг на початку війни, бо що б там не казали, а Шевченко – наш лицар-заступник і він був на Майдані, він з нами завжди.

Читайте також: Чому я пишаюсь українською мовою

Міська легенда розповідає, що вінницькі чиновники не люблять Шевченка через «Гайдамаків» і заприсяглися не дозволити поставити йому пам’ятник у центрі. Виявляється, вони ще й читають, а не тільки закривають бібліотеки. Страх перед Коліївщиною – зрозумілий. Їм є чого боятись. Все місто зросійщене: обслуга, гіди в музеях. І та сама кривда, що і всюди.

Але чомусь Шевченка не наважились знести навіть у Криму, навіть у Донецьку. А у Вінниці можна. І Вінниця промовчала. Тобто не відреагувала так, як би мала відреагувати. «А братія мовчить собі, витріщивши очі», як писав Тарас Шевченко. Він про кожного з нас написав і найбільше ненавидів холуїв та перекинчиків.