Я раптом чітко зрозумів, що Україна – це тюрма для власного народу.

І ми даремно зневажаємо емігрантів, бо тікають вони не для кращого чи ситого життя, а тікають вони з тюрми на свободу.

Майже всі телеканали розповідають про те, що RAB-тарифи – це олігархічне рабство. І ці ж телеканали говорять, що ні Президент, ні Парламент нічого не можуть зробити, бо НКРЕ незалежний орган.

І що робити? Влаштувати бунт у тюрмі? Це не дуже осмислено. Бунт в тюрмі призведе до того, що замість гнилої картоплі будуть давати просто мерзлу.

Мирні майданні бунти не працюють. Бунти не вивільняють з тюрем. Ми ж нічого не можемо вдіяти в цій тюрмі, хіба лише бунтувати і сподіватися на Бога. Може сподіватися на кару Божу для НКРЕ?

Нам кажуть з телеканалів – реформи йдуть повільно, не все одразу і т.д.

Я не розумію, чому під час так званих реформ олігархічного рабства стає все більше і більше.

Рабовласники ніколи добровільно не звільняють рабів. Ми що, через високі тарифи маємо викупитися з рабства?

Скільки взагалі ми маємо заплатити олігархам, щоб викупитися з рабства?

Мабуть ми ніколи не заплатимо цієї ціни. Ми заручники цілісної України, бо насильницький бунт проти олігархічного рабства порве країну на шматки.

На наших могилах напишуть – вони були рабами, бо надто любили свою країну. Бр-р-р-р! Я не хочу, щоб таке написали на моїй могилі.