Найбільш дискримінована категорія населення – це пішоходи. 

І мова не іде про якісь там права на життєвий простір, чисте повітря чи ше якісь дурниці. Мова про життя та здоров’я.

Якось так трапилось, що за останні 50 років через кожне місто пустили в усі боки потоки металевих півторатонних снарядів, розігнаних до 60+ кілометрів за годину.

Читайте також: За пошкоджене авто через ями на дорозі заплатять органи влади

І якщо спочатку це були лише поодинокі постріли з кольтів, як у старому вестерні, то за останні 20 років набоїв на дороги насипали стільки, що це перетворилось на швидкісний кулемет.

Уявіть, що посеред міста стоїть гармата і лупить крупнокаліберними набоями в чітко-заданому напрямку, цілячи строго поміж людей. За роки всі звикають, знають, куди не треба ставати. Щоб не потрапити під обстріл. Проблема лише в тому, що кожен гарматний постріл строго керований напрямом дула і летить в одному напрямку.

Якби містом лупили гармати і напрямки пострілів були промарковані – то випадкових жертв було б менше, аніж жертв ДТП. Бо снаряди автівок КОЖЕН має свого кермувальника і на його траєкторію руху впливає виспаність, стресостійкість, рівень уваги, рівень реакцій, рівень відповідальності, дзвінки на мобільний, постійні перешкоди від інших учасників дорожнього руху, якість дорожнього покриття, якість шин, технічний стан автомобіля і ще з десяток важливих і другорядних факторів, які впливають на те, щоб водій вів свою автівку поміж інших машин і людей, не торкаючись нікого з них. 

І от з одного боку міста в 7 ранку, поспіхом зібравши з криками і плачами дітей шкільного віку, виїжджає запакований у дві тонни металу водій. Він слухає радіо, балакає з мамою по телефону, дивиться на рибалок, котрі сидять на льоду і перекидається ще фразами з двома школярами, котрі шось там не поділили на задньому сидінні.

А на іншому боці міста виходить з дому пішохід, взутий у кеди. Увага, питання – чи одинаковий рівень безпеки у обох громадян України, чиє право на життя і здоров’я гарантоване Конституцією вищезгаданої держави?

Звісно, проектанти життєвих просторів дуже щедро виділили йому смужку тротуару, але на неї щодалі частіше завертають, заїжджають, а іноді навіть відверто залітають, перевертаючись і з димом його чотириколісні друзі.

Реальність така, що до повноліття відповідальність за життя і здоров’я людини несуть її батьки, а після повноліття і до самої смерті – бордюри, відбійники, світлофори і (зараз увага!) намальовані фарбою смужки на дорозі. Почуваєшся захищеним як жінка в рекламі гігієнічних прокладок. Шо є – то є.

І щороку все більшої популярності у соцмережах набувають картинки з призивами зупинити свою дупу, бо зупинити розігнане авто набагато складніше.

Чого воно розігналось – про це всі скромно мовчать, бо в умовах задачі таких даних нема. Але ж не будеш ти дискутувати з бампером двотонної машини, бо з твоїх аргументів у тебе тільки красномовність і кеди.

Тому перехід дороги на нерегульованому пішохідному переході нагадує відео з Діскавері Ченел, коли показують як мігруюче стадо антилоп перепливає річку, в котрій на них вже чигають крупні алігатори.

Вони, бідачки, несміливо тупцяють коло берегів, бачать шо там плаває, але відчайдушно кидаються з обривів у воду, бо мусять. Інакше не потраплять додому, де треба готувати вечерю і робити уроки з дітьми.

Читайте також: Невозможно законодательно запретить механизмы, которые влияют на выбор скорости водителем

І от ти дочекався менш-більш перерви у русі, встановив зоровий контакт з водієм, медіумний зв’язок з його всіма предками, з космосом і виходиш на дорогу.

Не хочеш випробовувати долю і рухаєшся майже підтюпцем, шоб часом не затримувати шановного пана, бо раптом він спішить до найближчого затору на найближчому світлофорі.

Але тут назустріч мчить інший, який навіть не планує тебе пропускати, а той перший вже мчить тобі за спину. І ти стоїш такий посеред дороги, на перехресті автомобільної рози вітрів і почуваєшся захищеним як опше. 

І гордишся, шо зупинив свою сраку.