Міграція може мати для держави як негативні, так і позитивні наслідки, пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин.

Суспільне занепокоєння щодо проблем міграції та перспектив повернення українських трудових мігрантів останнім часом підживлюється як офіційними повідомленнями (наприклад, із боку НБУ, МЗС), так і відповідними даними міжнародних експертів. Одначе цю проблему не так часто обговорюють у контексті державної політики. Чому так відбувається?

Насамперед варто зазначити, що в сьогоднішньому дедалі більш взаємозалежному та взаємопов’язаному світові міжнародна міграція населення є реальністю для майже всіх куточків земної кулі. За останніми даними ООН, у світі продовжує зростати загальна кількість міжнародних мігрантів. Якщо у 2000-му та 2010 роках таких було, відповідно, 173 та 220 мільйонів, то 2017-го їхнє число сягнуло 258 мільйонів. Отже, у 2017 році чисельність мігрантів відповідала рівню у 3,3% від числа всього населення світу.

В Україні ситуація значно гірша – частка мігрантів віком 15-70 років становить біля 10%. Якщо вірити цим оцінкам, то масштаби трудової міграції в нашій державі справді набули загрозливо високих розмірів.

Нова хвиля трудової міграції з України зумовлена багатьма факторами, найважливішими з яких є військова агресія, глибока і тривала економічна криза, падіння рівня життя домогосподарств, безробіття. Очевидно, що українці шукають перспективи вищих заробітків і кращих систем соціального забезпечення.

До речі, східноєвропейські держави у свій час також наражалися на масштабну еміграцію своїх громадян. Прикметно, що східні європейці почали масово мігрувалии в Західну Європу ще до вступу їх країн до ЄС. Сильний відтік спостерігався й у країнах, які не входили до складу Союзу. Основними напрямками руху поляків, латвійців та литовців були Великобританія та Ірландія. Естонці ж їхали до Фінляндії, а румуни – до Італії та Іспанії.

Лише один приклад: за 1990-2005 роки з Румунії виїхало 9% населення. Згідно з доповіддю ОЕСР, у перші роки румунська еміграція в основному зачіпала етнічні меншини, а затим й інших шукачів роботи. До 2007 року, коли Румунія приєдналася до ЄС, більшість румунських емігрантів вже виїхали зі країни.

Читайте також: Чому я повернувся в Україну в час, коли більшість людей мріяла про еміграцію

Та ж історія із Болгарією, яка також приєдналася до ЄС у 2007 році. У першій половині 1990-х років чисті показники міграції в Болгарії становили понад вісім осіб на тисячу, а за останні п'ять років цей показник поступово зменшувався до трохи більше як однієї особи на тисячу.

Албанія, яка не є членом ЄС, зазнала ще більшого відтоку мігрантів.

На мою думку, Україна повторює шлях цих східноєвропейських держав. Нинішня трудова еміграція українців по суті є певним запобіжним клапаном в умовах низьких можливостей працевлаштування на достойні робочі місця на батьківщині.

І теорія, і практика доводять, що в короткостроковій перспективі міграція може принести дуже великі вигоди як для мігрантів та їхніх родин, так і для країни походження. Зменшення безробіття і неповної зайнятості, скорочення масштабів бідності, підвищення доходів і добробуту – це далеко не повний перелік позитивних наслідків для тих, хто виїжджає. Сюди ж можна долучити поліпшення інших аспектів людського розвитку, таких як освіта й охорона здоров'я. Держава своєю чергою отримує більші обсяги грошових переказів, які зазвичай є менш волатильними і більш надійними джерелами іноземної валюти, ніж інші потоки капіталу в багатьох країнах, що розвиваються.

За даними Світового банку, починаючи з 2000 року, глобальний обсяг грошових переказів у країни з низьким і середнім рівнем доходу зріс майже вшестеро й у 2016-му досяг $429 мільярдів. У глобальному масштабі грошові перекази тепер більш ніж утричі перевищують обсяг офіційної допомоги. Вже доведено, що грошові перекази мають стабілізаційний ефект як на макроекономічному рівні, так і на рівні домашніх господарств, оскільки вони є великим і стабільним джерелом іноземної валюти. До речі, обсяги грошових переказів зросли і в Україні – із 4,5% ВВП 2013-го до 6% ВВП у 2017 році. Окремі дослідники вказують, що уряди та суб’єкти приватного сектора тих країн, що розвиваються, можуть використовувати майбутні потоки грошових переказів як заставу для залучення фінансування на міжнародному ринку капіталу (Ketkar and Ratha 2005, 2009). Ці інноваційні механізми фінансування можна використовувати для збору коштів на такі проекти розвитку як житло з низьким доходом або водопостачання.  

Міграція також може передбачати передачу навичок, знань і технологій, які важко виміряти, але саме це може мати значний позитивний вплив на продуктивність і економічне зростання. Крім того, експерти дедалі частіше визнають, що мігранти можуть відігравати важливу роль у постконфліктному відновленні держав їх походження.

Читайте також: Клімкін занепокоєний, що українська молодь виїжджає за кордон

Однак довгострокові наслідки виявляються набагато менш позитивними: насправді держава має дедалі менше населення працездатного віку, втрачає освічену молодь і кваліфікованих фахівців. "Відтік мізків" зокрема означає втрату державних ресурсів, вкладених у їхню освіту, звуження промисловості та погіршення ділового середовища.

Скорочення чисельності працездатного населення у зв’язку з міграцією становить і грізну фіскальну проблему. Бо тиск на державні фінанси відбуватиметься за двома каналами: 1) зростатимуть витрати на програми, пов'язані з віковим (пенсії та охорону здоров'я) фактором; 2) зниження потенціалу економічного зростання.

 Як зупинити міграцію?

Світовий досвід, зокрема східноєвропейських країн, переконує, що держави/уряди мають застосовувати комплексний підхід у питаннях політики з міграції. Слід:

1) зосередитися на створенні умов, які заохочують людей залишатися/повертатись у державі

2) зміцнювати інститути влади

3) підвищувати рівень участі робочої сили, що залишилася

4) підвищувати продуктивність праці

5) стимулювати населення на витрачання грошових переказів на інвестиції, а не на споживання

6) працювати з діаспорою, зокрема із позиції розширення доступу до міжнародного фінансування

Для ефективного регулювання міграції нам необхідно втілювати ці фундаментальні ідеї у життя уже сьогодні.