9 березня у південнокорейському Пхьончхані розпочнуться XII зимові Паралімпійській ігри. Від України змагатимуться 33 спортсмени у трьох видах спорту: лижних перегонах, біатлоні та гірських лижах.

Нагадаю, що у 2016 році під час літньої Паралімпіади у Ріо-де-Жанейро українські спортсмени встановили 109 рекордів у трьох видах спорту. Вони вибороли 117 медалей та зберегли третє місце в медальному заліку. Так, у плаванні встановлено 94 рекорди, в легкій атлетиці — 14, у пауерліфтингу — 1 рекорд. Серед них 22 рекорди світу, 32 паралімпійські рекорди та 54 рекорди Європи.

І все це було б чудово, якби раптом не виявилося, що Національний олімпійській комітет всі ці досягнення серйозно не сприймає, як і Паралімпійські ігри взагалі.

"При всій повазі, але порівнювати олімпійців і паралімпійців некоректно. Паралімпійські ігри — соціальний, а не суто спортивний проект, це більше фестиваль, ніж ігри. Рівень конкуренції між країнами, кількість країн і спортсменів-учасників, а також їх рівень в Олімпійських та Паралімпійських іграх неможливо порівнювати", – так НОК відповів на своїй офіційній сторінці в Facebook на коментар з думкою про те, що "наші паралімпійці набагато кращі за підготовлених олімпійців".

Ця відповідь викликала бурю негативних відгуків на адресу НОК: люди вимагали вибачень перед паралімпійцями. Адже називати Паралімпійські ігри “фестивалем” та “соціальним проектом” – це не просто цинізм, це верх непрофесійності та некомпетентності. Хоча Паралімпійські ігри і були започатковані як один з елементів реабілітації після отримання інвалідності (літні ігри – з 1960 року, а зимові – з 1976 року), але вже давно встигли перерости в змагання на межі можливостей людини.

На мій допис у Facebook реакція, здебільшого, була обурливою. Дописувачі щиро не розуміли, як можна бути настільки цинічними і ось так, одним коментарем, знецінити багаторічні тренування, спортивні травми, злети і падіння атлетів з інвалідністю.

Читайте також: Спортивний парадокс Києва

Але знайшлися і опоненти, які підтримали НОК та вважають, що порівняння атлетів і дійсно є несправедливим.

Чи всі люди з інвалідністю стають паралімпійськими спортсменами і мають нагороди за свої осягнення у спорті? Правильно – ні. Серед паралімпійців існує така ж здорова конкуренція, успіху досягають тільки найкращі і ті, хто має хист. Звичайно, я не кажу про спартакіади, рекреацію та спортивні фестивалі, де на меті стоїть залучення до здорового способу життя.

Наприклад, маючи першість в карате серед жінок з інвалідністю (це професійний спорт), я не змогла показати себе в біатлоні. Хоча, дуже намагалася, але не потягла фізично. Це важко, друзі!

Безумовно, порівнювати людей, які не мають порушення здоров’я (бо допущені до олімпійських змагань), та людей, які мають інвалідність, цілком несправедливо. Бо зовсім різні перешкоди стоять на шляху до спортивного Олімпу.

Українське суспільство часто нарікає, що за 27 років незалежності у нас було знищено систему спорту. Що база для вирощування нових спортивних талантів відсутня. Та невже ви думаєте, що у паралімпійців є купа можливостей для тренувань? Чи багато доступних тренажерних зал ви знаєте у ваших містах? Басейнів? Правильно, їх не існує. А якщо десь і є – то так-сяк пристосовані під потреби силами самих спортсменів та меценатів. Бо в держави на це коштів теж немає.

Виключенням є Західний реабілітаційно-спортивний центр у Львівській області, пристосований під потреби людей з інвалідністю. Але він повністю відповідає також і всім міжнародним стандартам для тренування всіх спортсменів та може навіть приймати етапи кубку світу. Цей центр існує завдяки величезній і важкій роботі НКСІУ (Національний комітет спорту інвалідів України), аби атлетам було де тренуватися. До речі, Паралімпіада проходить на тих самих майданчиках, що і Олімпіада.

Читайте також: Ми постійно стикаємося з одною проблемою – брак фінансування на виховання нашої молоді – Євтушок

Та чи багато ви чули скарг та нарікань з боку спортсменів з інвалідністю, яким не тільки спортивна амуніція потрібна, а й елементарні речі, такі як коляска, протези, доступне житло, аби елементарно існувати в суспільстві? Сумніваюся. Саме тому я теж вважаю це порівняння несправедливим! У олімпійців набагато більше можливостей отримувати нагороди, аби спортивні функціонери у них були інші… Це моя суб’єктивна думка.

На обурення спільноти, НОК всі коментарі швидко зачистив та за два дні вирішив вибачитися. Крім того, було знищено всі негативні оцінки спільноти у Facebook.

Висновок тут доволі простий. Допоки ми будемо відокремлювати людей з інвалідністю в окрему категорію, рано буде говорити про інклюзивне суспільство в Україні. Інклюзивність – це коли всі громадяни є різними, з різними потребами, але рівними. Людина з інвалідністю має бути невід'ємною частиною суспільства, як нам про це каже Конвенція по правам осіб з інвалідністю, але у житті ми бачимо зовсім інше.

І НОКу про це мало що відомо. Та й більш сумний факт – всі декларовані державою зміни працюють лише на папері.