В історії Чеської Республіки дуже багато доленосних вісімок, пише для "Тижня" Ярослав Пешек

Чехословаччину було засновано в жовтні 1918 року; окупації нацистською Німеччиною Богемії та Моравії передувало підписання європейськими наддержавами Мюнхенського договору в вересні 1938-го; у лютому 1948-го стався переворот, унаслідок якого в державі на цілих 40 років установився комуністичний тоталітарний режим; у серпні 1968-го вторгненням танків п’яти держав Варшавського договору на чолі з Радянським Союзом закінчилася спроба демократичної трансформації чехословацького суспільства. І лише в листопаді 1989 року Чехословаччині вдалося вислизнути з-під диктатури Москви, а згодом самостійні Чеська Республіка й Словацька Республіка стали членами Європейського Союзу та НАТО.

Лютневими днями чеська громадськість вшанувала 70-річчя від початку події, відомої як комуністичний переворот, хоча самі комуністи її називають "переможний лютий 1948-го". А насправді тодішня Чехословаччина стала на шлях розбудови соціалізму, що передбачало націоналізацію, колективізацію та поступове падіння рівня життя. У результаті країна виявилася серед найбідніших у Європі. Оскільки це були часи активного розгортання холодної війни між Сходом і Заходом, не дивно, що основним і всюдисущим лозунгом Комуністичної партії Чехословаччини були слова: "Із Радянським Союзом на віки вічні й ніяк інакше!!!"

Читайте також: Батьки своїх народів: Масарик і Післудський

Така ситуація протрималася аж до весни 1968-го, коли чехословацьке суспільство під керівництвом Комуністичної партії починає шукати причини економічних проблем і можливі шляхи їх вирішення. Багато хто їх вбачав у відродженні справжньої демократії та плюралізму, інші вимагали перейняти досвід розвиненіших країн, ще хтось домагався скасування цензури та встановлення гарантованого захисту прав людини, як-от право на вільний виїзд за кордон тощо…

Усі сподівання на перебудову суспільства померли зранку 21 серпня 1968 року, коли чехи й словаки дізналися з новин, що їхню респуб­ліку окупували війська п’яти держав: Радянського Союзу, Польщі, Болгарії, Угорщини й НДР. "Це братська, інтернаціональна допомога!" – стверд­жувала радянська пропаганда, а я сам пригадую, що було дуже складно зрозуміти, чому якісь "брати" допомагають нам із використанням танків, гармат та автоматів, коли їх про це ніхто не просив.

Після вторгнення "дружніх військ" у Чехословаччині починається період так званої нормалізації, коли зміцнювався тоталітарний режим, проводилися чистки в політичному устрої, економіці й освіті. Тоді як армії чотирьох країн пізніше покинули територію ЧССР, армія СРСР тут "пустила коріння". Совєти побудували свою мережу військових гарнізонів і запровадили суворий окупаційний режим. Останній протримався в Чехословаччині 23 роки, аж до 1991-го, коли радянські військові підрозділи були змушені покинути нашу країну. У цей час ситуація в Чехословаччині розвивалася вже в абсолютно іншому напрямку. У листопаді 1989 року в Празі та багатьох інших містах почалися масові заворушення, страйки й демонстрації. Саме такою була реакція на неправомірні дії правоохоронних органів під час розгону студентської акції, приуроченої до Міжнародного дня студентства 17 листопада 1989-го.

Читайте також: 25 років тому сталося диво. Однак нині чекати на нього не варто

Тоді в Радянському Союзі відбувалася горбачовська перебудова. І розгублене військове командування не видало наказу ще раз увести війська в Чехословаччину. Таким чином чехословацький парламент дістав можливість скасувати постанову про панівну роль Комуністичної партії й провести вибори нового президента.

Було обрано противника соціалізму, ліберального демократа Вацлава Гавела. Нова політична сила оголосила курс на членство Чехословаччини в Європейському Союзі та Північноатлантичному Альянсі. На підставі права на національне самовизначення в січні 1993 року відбулося розділення на дві самостійні республіки: Чеську та Словацьку. Відбулося воно безконфліктно й раціонально. Це був приклад усій Європі та світу, як потрібно вирішувати міжнародні проблеми.