Наші часи люблять близькість.

Близькість у просторі, близькість у часі. Швидке здійснення бажань. Хочеш опинитися за 2000 км? Ось тобі аеропорт. Хочеш отримати схвалення тисяч людей? Ось тобі фейсбук.

Ми прагнемо безпосереднього й миттєвого "так". Ми не звикли стикатися з "ні". Якщо нам якісь люди кажуть "ні", ми змінюємо цих людей на тих, хто каже нам "так". Ми ж "клієнти". Всесвіт для нас – тільки сервіс-провайдер. Бутік.

Читайте також: Зробити далеке близьким: література й лист як зусилля до близькості

Але ми забуваємо, що на самому тільки "так" ніколи нічого не трималося.

Бідний Ніцше помилявся, думаючи, що все має закінчитися дитиною, "колесом, яке котиться саме собою", чистим "так". Бо таке буває тільки у мріях

Для того, щоб отримати "так", ти маєш пройти через безліч "ні". Ти маєш відчути на собі купу обломів. Ти маєш розчаровуватися й посилати всіх до біса. Падати і вставати, в потім падати ще більше.

Читайе також: Що найбільше отруює життя людини

Німецькі діалектики думали, що все відбувається через тріади. Ствердження – заперечення – нове ствердження. Так – ні – так. Це діалектична логіка. Але вони теж помилялися. Ніякої діалектичної логіки не існує. Є тільки логіка облому. Ні – ні – ні – ні – ні – й тільки потім так, тонесеньке, ледь помітне, але справжнє

Наші часи люблять близькість. Але справді близьким може бути тільки те, що давно було далеким. До чого ми наблизилися через купу зусиль. Справжнім "так" може бути тільки те, до чого ми дійшли через купу "ні".

Інакше близькість стає банальністю. А тоді вона вже нікому не потрібна.