22 лютого 2015 року біля харківського Палацу спорту пролунав вибух, який одразу забрав життя двох учасників Маршу гідності – ходи, яку харків’яни присвятили річниці подій на Євромайдані. Наступного дня в лікарні померли ще двоє поранених учасників ходи. Вибух став першим в історії Харкова терактом, внаслідок якого загинули люди. Одним із загиблих був Даня Дідік – 15-річний школяр, який ішов попереду колони, пише для "Тижня" Юлія Ілюха

Теракт шокував місто. Я пам’ятаю, як у Facebook стали з’являтися дописи та відео з місця подій. Велика колона йде під синьо-жовтими прапорами. Вибух лунає одразу після проскандованого людьми "Слава Україні! Героям слава!" Ці кадри здавалися нереальними, не вірилося, що подібне відбувається в Харкові, хоч спогади про весну 2014 року, коли в центрі проломлювали черепи і ставили на коліна, були ще свіжі. Цей вибух вписувався в картину міста зразка 2014-го, коли страшно було виходити на вулицю із синьо-жовтою стрічкою, коли майже щоночі хтось пускав чутку про російські танки біля кордону, коли в багатьох стояли наготові зібрані "тривожні" валізки – документи, трохи одягу, запас продуктів. Тоді найстрашніше було цілком імовірним. Але смерть людей 2015-го в мирному місті, до якого не дотяглися щупальці війни і яке дивом не повторило долю Донецька та Луганська, видавалася неможливою. Незбагненною. Несправедливою. Особливо боляче сприймалася загибель дитини, адже дітей завжди шкода більше, ніж дорослих.

Читайте також: У Харкові в роковини теракту поминали його жертв. ФОТО, ВІДЕО

У квітні цього року Дані Дідікові виповнилося б 19. Його однокласники вже давно закінчили школу. У пам’ять про нього з 2016-го вони проводять аукціон "Баш на баш", лоти для якого передають художники, музиканти та спортсмени, а виручені на аукціоні кошти йдуть на лікування пораненим бійцям АТО. У 2018-му разом із батьками однокласники хлопця підписали звернення до міського голови Харкова Геннадія Кернеса зі пропозицією присвоїти своїй рідній школі №11 ім’я Данила Дідіка. Усього 78 підписів. До справи підключився також журналіст і письменник Руслан Горовий, який присвятив Данилу книжку та розпочав у Facebook серію дописів на підтримку перейменування школи. Та несподівано ініціатива з увічнення пам’яті Дані Дідіка наштовхнулася на шалений спротив директорки, яка раніше сама виступала за присвоєння школі імені загиблого учня, перетворившись із регіонального питання на війну за ім’я, що вже встигла пересварити між собою колишніх друзів і однодумців.

Директорка харківської школи №11 Світлана Проценко в місті знана своєю проукраїнською позицією та волонтерською діяльністю. Учні школи давно й системно допомагають бійцям на сході України. Тому відмова директорки від власної пропозиції назвати школу іменем Дані Дідіка спричинила розкол і конфлікти у волонтерській спільноті Харкова. Свою позицію вона аргументувала тим, що перейменування школи призведе до героїзації смерті в очах учнів, провівши аналогію з радянськими піонерами-героями. "Поясніть дитині: був собі звичайний, чудовий патріотичний хлопчик. Вийшов разом з іншими на марш. Загинув. Став Героєм, його іменем назвали школу. Висновок? Загинувши, я можу стати Героєм. Ми, дорослі, розуміємо (і то, як виявилося, не всі) відсутність прямого зв’язку між смертю та героїзмом, героїзацією. …Невже ми настільки слабка нація, що для об’єднання і виховання нам потрібна в роі символу, ідеалу дитина-жертва?" – написала Світлана Проценко на своїй сторінці в соцмережі.

Читайте також: Згадуйте про це щоразу, коли вони казатимуть, що не є терористами

Батько хлопчика з таким баченням категорично не згоден. Його підтримує значна частина патріотично налаштованих харків’ян і не тільки – конфлікт уже вийшов на всеукраїнський рівень. На початку лютого на сайті Харківської міської ради була зареєстрована петиція зі пропозицією назвати школу №11 іменем Данила Дідіка. За кілька днів її підписали більше 5 тис. людей. Наразі триває процедура розгляду петиції. Раніше ідею з перейменування школи підтримала також голова Харківської ОДА Юлія Світлична, написавши звернення до міськради.

Вулиця, на якій розташована школа, у якій навчався Даня Дідік, не так давно була перейменована з Межлаука (радянського партдіяча, народженого в Харкові) на вулицю Василя Мельникова – випускника 11-ї школи, десантника 95-ї бригади, який загинув 2002 року, рятуючи курсанта-парашутиста під час тренувального стрибка. Чи викликало це таке ж протистояння у суспільстві, як можливе перейменування школи? Ні. Насправді більшості людей байдуже, на вулиці імені кого вони живуть, якщо це не пов’язано з певними незручностями для них самих. У Харкові також з’явилися вулиці імені Владислава Зубенка та Євгена Котляра – харків’ян, загиблих на Євромайдані. Яким буде результат розгляду петиції про перейменування 11-ї школи і чим закінчиться ця війна за ім’я – прогнозувати важко. Адже петицію із пропозицією перейменувати проспект Героїв Сталінграда на честь загиблого на Донбасі випускника Харківського університету Мирослава Мисли в міській раді не підтримали. Проте наші загиблі герої завжди мають повертатися. Принаймні у назвах вулиць та навчальних закладів.