MENU

Одноразове наше всьо

3272 0

5-літрові одноразові баклажки з-під мінеральної води – то наше всьо!

Найбільш багаторазовий товар з усього одноразового, що понавидумувало людство. У цих баклажках пенсіонери несуть воду з бювєтів. На тротуарах у центрі Києва ними займають парковочні місця.

У них зберігають крупи на випадок ядерної війни. У них заливають рідке мило, накрадене у громадських туалетах. Садять герань і помідори на балконах. У них засипають пісок в використовують у якості гантелей на пляжі. Носять с**зжену солярку. До них прив’язують цеглини на довгій мотузці і кидають у Дніпро, щоб не загубити браконьєрські сітки.

Читайте также: Економіка без сміття – чи можлива вона в Україні

З них роблять годівнички для синиць. У них заливають самогон, але ненадовго, бо він роз’їда баклажку. І ще багато чого хитрий нарід вигадав…

То ж 5-6-літрова баклажка – то вєщ, а не якийсь галімий одноразовий стаканчик від горілки. Стаканчик якщо поламається, то його навіть і ремонтувати не хочеться. Більшість люду так викидають, причому тут же і безжалісно. Стаканчик – найбільш одноразовий з усього одноразового.

Вчені Єльського університету довели, що горілчаний стаканчик живе у середньому 1,8 секунди, бо рівно стільки тре щоб 200 грамів горілки перетекли у горлянку. А потім він вже не нужний.

Хоча, знав я одного чоловіка, який жалів ті стаканчики, бо був совісний і екологічний. Його Степан звали. Якось я прийшов до нього у гараж, а він саме ремонтував старі одноразові стаканчики старим лейкопластиром. Того лейкопластира він ще за радянських часів вкрав на заводі у медпункті цілу коробку. А зараз той став липкий з усіх сторін, що руки тре мить уайт-спірітом. То ж Степан відніс рештки пластира у гараж – замість ізолєнти.

Ото уявіть, я захожу, а він матюкається – *уями кладе радянську владу і її медичну промисловість. Каже: «Підсунули непотріб, знав би, то не крав!» А сам при цьому відріза трошки лейкопластира і ліпить на рвані стаканчики, щоб не протікали. Пластир більше береться до пальців, ніж до пластика. І це є предметом матюків.

Нарешті в нього щось виходить, і він радіє: «Отак хазяйнувать треба! Ач, як гарно виходить – пий-нєхочУ!»

І ще трохи подумавши, дістав 5-літрову одноразову баклажку з самогоном: «Пити будеш?»

Кажу: «Ні, краще кави».

Тоді від дістав для мене бляшанку з кавою. Сам він її ніколи не пив, а оцю десь вкрав років надцять тому і відніс у гараж.

«На!» – каже мені.

Я узяв, дивлюся, кава у бляшанці – геть як цемент – монолітом узялася. Я тоді узяв гаєчний ключ 17х19 (між іншим, на річковому флоті то був колись найбільш уживаний ключ – мотористи його дуже любили!), наколупав собі трохи кави.

А тоді Степан простяг мені цілого (навіть не ремонтованого!) одноразового стаканчика. Перед тим ретельно витерши з нього пилюку пальцем і вигнавши прошлогодні мухи. Сказав: «На!»

Я узяв, думаю про себе: мухи – гидота, хоча і сухі, минулорічні. І кажу йому: «Стьопа, а плесни-но краплину – простерилізувати стаканчика, бо ці мухи – ну його нахр*н!»

Він розсміявсь: «То де таке було, що у моїм гаражі посуду горілкою мили!».

А потім поставив електричного чайника. Той чайник хтось колись хтів викинути, бо він протікав. Але Степан заляпав його будівельним силіконом і відніс у гараж. Бо він хазяйнуватий і екологічний. Любить природу, аж скаженіє.

І оце ми стоїмо – він горілку сьорба, я каву. У мене усе в порядку, а в нього стаканчик протіка крізь пластир. Він його тулить-тулить, а воно ніяк! Каже: «Й*баний пластир!»

А потім поглянув на усі ті відремонтовані стаканчики, контрольно матюкнувся і будівельним степлером геть прибив їх рядочком до старої шафи. Ту шафу його сусід колись хтів викинути, але Стьопа привіз у гараж під інструменти. І оце зараз набив у ряд штук п’ять, а може й шість, одноразових стаканчиків. В один засипав гайки на вісім, у другий – обойні гвіздочки, які лишилися після ремонту, а у третій – канцелярські скріпки – цілу жменю. Їх він колись вкрав на заводі. Вони довго лежали у хаті, а потім відніс у гараж.

Читайте також: Зі смітника – квітучий парк: ізраїльський досвід для України

Я кажу: «Та вони ж порвуться під залізом!» Кажу: «Краще назбирай пляшок, відріж горлянки і прибий до того шкафу. Бо вони міцні!»

Він кліпа очима, відчуває резон у моїх словах, але свою роботу жалко. Каже: «Та хай трохи повисять. Як порвуться – викину к *уям!»

Бачте, даже заводські люди у гаражах і ті не дуже жаліють одноразових стаканчиків від горілки.

Vadim PETRASIUK


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  


Новости