День із присмаком гіркоти і якогось божевілля.

Згадуються страшні холоди годинами біля в’язниці у Ростові. Як просто і зрозуміло для мене тоді все було. 

Надія слухає відео, де вона перевозить зброю з ДНР і обговорює теракти, і посміхається. Про що вона думає?

Надію Савченко зробив героєм не пан Порошенко, не суд і не Путін. 

Читайте також: Парламентський комітет дав згоду на арешт Савченко

Героєм її зробили ми, наше натхнення, наш патріотизм, наша віра, наша внутрішня потреба бачити німб над головою обраного нами героя, бажання сліпо вірити у месію та перекладати відповідальність на нього. 

Ми піднімаємо наших героїв на п’єдестал, а потім готові їх розпинати. 

І так по колу було сотнями років, хіба ні? 

Знаєте, це коло час розірвати. 

Ідеальний Ющенко, перший політик, за якого мені було соромно у моєму житті, потім ідеальний солдат Савченко, і віра, що «країну змінять лише іноземці-міністри», чи образ «ідеальних АТОшників у владі», і навіть образ «ідеальних нових обличчь», нам хочеться героїв, нам хочеться простих рішень.

Так не буває. 

 РФ планувала теракти проти вищого керівництва країни – Луценко

Ні вік, ні громадянство, ні фронт, ні національність не робить людину ідеалом та всевидящою. 

Важливі не ці ознаки, а її справи, досвід, та рішення, які вона обирає кожен день. 

Не зачаровувайтесь ні у кому. Не творіть собі кумирів. 

Хай цей день ввійде в історію, як болісне дорослішання нашої нації.