Дуже багато про цю пожежу. Читаю у тому числі російські джерела, і тільки зараз можу нарешті сформулювати, що найбільше вразило. 

Не той факт, що глядачів замкнули у кінотеатрі – хоча у принципі не уявляю таке в Україні. Хіба що у колоніях десь, на режимних об'єктах, де на кіно приводять строєм.

Не те, що працівники центру втекли, лишивши на смерть людей у замкненому приміщенні. Просто одне випливає з іншого, абсурдність першої ситуації зумовлює абсурд другої. Таке враження, що сотню глядачів спеціально привели, замкнули і підпалили. Якийсь маніакальний злочин.

Читайте також:  Трагедия в Кемерово, где заживо сгорели дети, больше взволновала украинцев, чем русских – Гай

Найбільше вразив репортаж на медузі  "Наши дети горели, а мы просто наблюдали".

У батька у цьому кінотеатрі згоріло три дівчинки. Старша весь час дзвонила йому на мобільний. Він кинувся нагору, не зміг пройти через вогонь, збіг донизу, знайшов групу рятувальників, пояснив, що у заблокованому приміщенні живі люди.

Пожежники три хвилини вдягали маски, потім разом з ним пішли, не дійшовши один поверх розвернулися і подалися на інший об'єкт. Батькові маску не дали, щоб він сам пройшов і відкрив дітей.

Перепрошую за довгу цитату, але ось: "Я им показал лестницу, по которой быстрее всего можно прибежать в кинотеатр, и они сначала пошли за мной, а потом какой-то мужик сказал им, что на центральной лестнице огонь — и они, проклятые, побежали за ним. Я им говорю: „Дайте мне эту маску-самоспасатель, я сам их вытащу“. А они мне: „Не положено. Все должно быть по распорядку“. Мои девочки остались гореть из-за чертового порядка».

А тепер, видихнувши, я мушу сказати. Жоден з відомих мені українських чоловіків у такій ситуації не зупинився б. У ста випадках зі ста у нього в руках була б і маска, і спецодяг, і він сам пішов би і відкрив свою дитину з вогню.

Якщо треба, скирдуючи тіла бикуватих пожежників по дорозі. 

Читайте також: Пожар в Кемерово: суть "русского мира"

Яке може бути "не положено"???

І як глибоко має бути прошитий генетичний страх перед владою, перед начальником будь-якого рівня, щоб підкоритися і відступити, споглядаючи загибель власних дітей. 

То що ми можемо хотіти від цього народу? Вони такі, вони ніколи не зрозуміють нас, українців. Не зрозуміють, як можна робити революцію без вождя, який скаже, коли і як мітингувати. Як можна зібратися і поїхати на війну, не чекаючи повістку від воєнкома. 

Як можна самим планувати і реалізувати своє власне життя, життя своєї родини і життя країни. Вони весь час шукають руку, яка ніби-то керує нами з-за куліси, тому що для себе не уявляють існування без такої руки.