Про два середніх класи в Україні: білий і сірий. Білий – це "фартові" прозахідні білі комірці, які отримували західну освіту, працюють в західних компаніях, або реалізовують західні підходи в українських. Сюди ж, на мою думку, відносяться і ті, кого називають "грантоїди", люди з дорогих готелей, в яких обговорюють нещасну долю українців.

Сірий – це клас реального сектору економіки. Це люди, які щось створювали в непростих українських умовах. Люди, які піднімались всупереч тиску системи, але яким часто доводилось йти на компроміси з цією системою. Це люди з характером, досвідом.

Читайте також: Між багатими і бідними, або де ховається середній клас?

Однак, головна різниця між цими класами, на мою думку, це розуміння української реальності. Перші – це експерти з європейської реальності. Вони завжди знають, що правильно в Європі. Вони великі друзі всіх європейських послів, фондів, і політиків, і практично нічого не знають про українську реальність.

Для них Україна – це соціологічні дані, або доповідь, яку представляють на конференції в Хілтоні чи Хаяті. Вони не розуміють українців і постійно обурюються результатами виборів, не підтримкою толерантних "цінностей", не "модністю" українців на сучасні технології і західний стиль життя. Їх жахають часто на їхню думку "печерні" цінності і підходи до вирішення проблем. Ці люди швидче підуть на гей-парад, ніж на волонтерство в АТО.

Сірий – це і є українська реальність. Це добробут від несплачених податків, бізнес супроти дикого регулювання. Для сірого класу – розмови про Європу, з позиції реального стану справу, це розмови про Марс. Вони бачать всі рівні гниття системи від поліції до фіскалів, від судів і до парламенту.

Вони знають, що в нашій системі не може бути святих. Або "святим" може бути тільки той, хто нічого не робив. Як правило, це дуже конкретні люди, яким не цікаво слухати про європейські цінності, високопарні ідеали західного світу.

Коли їм кажуть про європейську інтеграцію – вони питають "як", а не "навіщо".

Звідси випливає ще одна велика різниця між цими класами. Перші – це клас маніфестів, круглих столів, ініціатив і декларацій. Другий – це клас самоорганізації, самооборон, волонтерства. І в цьому вони могли б доповнити один одного, інтелектуальна спроможність перших, об'єднавшись з організаційною і ресурсною спроможністю других. Втім, я не вірю, що таке об'єднання можливе. Адже для перших – другі завжди будуть "погано пахнути", а для других – перші будуть "балаболами". Це і лежить в основі провалів створення політичних партій середнього класу.

Читайте також: Про "євробляхи" та середній клас

Разом з цим, ситуація не лишає шансів для поокремого виживання цих груп. І перші, і другі приречені втратити все в протистоянні з олігархами в найближчі роки. Тож якщо вони не почнуть рух на зустріч один одному одним світить еміграція, а іншим – банкрутство.