Середній клас вважається фундаментом і соціальною базою в розвинутих країнах, економічна координація в яких здійснюється ринковою системою. Він водночас є головною і переважною частиною громадянського суспільства, характерними ознаками якого мають бути політична рівність, громадська спільність і юридична свобода. У класичній класифікації існує поняття нижчого-нижчого, вищого-нижчого, нижчого за середній, вищого середнього і співвіднесених вищих класів. У нашому розумінні всі представники середнього класу мають по 2 автомобілі і досить високі доходи. На справді ж все відбувається трохи інакше: нижчий середній клас живе скромно і не дозволяє собі надмірн их витрат . Наприклад такими можуть бути європейські місцеві бюрократи, а ось професійні менеджери компаній вже будуть швидше відноситься до вищого середнього - вони мають більше нерухомості, фінансових накопичен ь . Тому важливо розібратись, яке місце займає самоідентифікація та матеріальні показники для пошуку середнього класу в Україні.

Хто обманює - соціологія чи українці?

Якщо запитати пересічного українця до якого класу він себе відносить, більшість відповість до середнього. Чому так відбувається? Просто ми не хочемо бути бідними, ми не хочемо цього визнавати, хоча й до заможних точно не дотягуємо, тоді  і «підтягуємо» себе до середнього. Тому що, хочемо жити повноцінним життям, будучи впевненими за свою сім ’ ю і за свій завтрашній день. Якщо брати за основу критерії - освіту і соціальну самоідентифікацію, то с ередній клас в Україні становить 40-50%. Однак , згідно з дослідженнями , наявний дохід такого українця, котр ий зараховує себе до с ередньо го  класу, становить 80-90 тис грн на рік.  

У всьому світі лікар, викладач школи або коледжу, професійний військовий, інженер, держслужбовець або науковець, є класичним upper middle class , з високим річним доходом. В Україні, представники перелічених професій, отримують офіційну оплату праці в діапазоні 3,5 - 5 тис. грн на місяць. Трохи більше заробляють власники малого та середнього бізнесу, менеджери великих компаній. Однак і в них за останніми показниками доходи стрімко падають.

Якщо подивитись, як середній клас оцінюють у світі, то складається уявлення про середній клас, як про соціальний суб'єкт, який характеризується порівняно високим життєвим стандартом і рівнем споживання. Основним критерієм є саме рівень матеріального добробуту, який складається із сукупності наступних показників:

  - рівень доходів;

  - наявність певного набору дорогого майна (автомобіль; комфортабельне житло; оснащення житла побутовою технікою);

   - можливість купувати платні соціальні послуги (медицина, освіт а );

   - здатність подорожувати по світу (відпочинок за кордоном; ділові контакти)

Читайте також: Что будет с долларом осенью

За цими показниками в цивілізованих країнах чисельність с ереднього класу знаходиться в межах 40 - 60% від усього населення. Щодо України, я кщо брати за основний критерій рівень доходів, то при середньому рівні річних доходів в розвинених європейських країнах близько 35 тисяч   є вро, в Україні, до с ередньо го класу, можна віднести, в кращому випадку, 1-2% українців.

Скільки заробляє середній клас в цивілізованих країнах

В даний час, щоб вважатися представником середнього класу, людині в Швейцарії потрібно мати $72 900, в США - $ 50 000, в Бразилії і Китаї - не менше $28 000, в Польщі і Мексиці - близько $25 000, в Росії і Тайланді - $18 000 , в Індії - $13 700, а в Україні цей показник становить - $11 250. в Австралії до середнього класу належить 66% населення, в Італії, Британії та Японії - понад 55%, в США - 38%, в Китаї - 11%, в Африці та Індії - 3%. В Україні в 2015 році налічувалося всього 297 000 представників середнього класу. Це тільки 0,83% дорослого населення. Зростання числа представників середнього класу після кризи 2008 року спостерігається в Польщі, Тайвані, Австралії, Канаді, Франції, Індії, Японії, Південної Кореї, Мексиці, Британії, Китаї і США.

Потрібно звернути увагу, що зростання середнього класу має місце або в країнах класичного західного капіталізму - Британії, Франції, США, Австралії, Канаді, або в країнах, у яких є активна промислова політика. Це Японія, Південна Корея, Тайвань, Мексика, Польща, Китай, Індія.

Тому можна говорити про те, що економічний лібералізм в чистому вигляді як домінуюча ідеологія економічних реформ нам не підходить, оскільки вона буде цікава тільки великому капіталу (багаті стануть ще багатшими), але не простим українцям (бідні стануть ще біднішими). Тільки в західних країнах ортодоксального капіталізму можлива ліберальна економічна політика. В інших же країнах можлива виключно проактивна економічна політика, ініційована державою. Власне кажучи, промислова політика. І дослідження Credit Suisse прекрасним чином підтверджує цю тезу. У цьому списку немає, що розвиваються (не до західних) країн, які проводили ліберальну політику і досягли зростання національного середнього класу. У цих країнах середній клас за оглядовий період не зростав. І, навпаки, середній клас ріс і росте в країнах, які проводили і проводять промислову політику, що потрібно робити й Україні.

Чому це відбувається саме так? Тому що, як писав видатний німецький соціолог Ульріх Бек, економічна глобалізація призводить до розмивання державних кордонів, в результаті чого і відбувається остаточна ліквідація будь-якої національної протекціоністської політики.

В умовах глобальної політики великі національні компанії стають приватними транснаціональними гравцями. Відбувається зміна виробництв - від орієнтованого і обладнаного в розрахунку на локальний ринок або національний, до обладнаного і орієнтованому в розрахунку на світовий (або принаймні, на кілька національних ринків). Їх інтереси цілком пов'язані зі світовою економікою, але не з внутрішніми ринками. Після чого фірми об'єднуються в «транснаціональні кооперативи».

Читайте також: Тарифи "по-новому". Питання без відповідей

Україна - країна інтелектуальної сировини

Тільки сильні національні уряди можуть протистояти цій тенденції, яка призводить до зникнення в країні національного виробництва і національного середнього класу. І єдиним інструментом цього опору є національна промислова політика. Тільки за допомогою національної промислової політики можна протистояти віддалення місцевих дієздатних глобально промислових гравців від національної економіки, і, як наслідок цього, і віддалення їх від українського народу і його економічних інтересів.

Подивіться на сучасну людину - в она мобільн а , робота більш глобалізова на , відповідно частина як креативного так і середнього класу може вільно вибирати країну проживання і вид зайнятості. Це конкуренція - вже на етапі навчання молодь прагне виїхати, перетворюючи країну в країну інтелектуально ї сировини. Україна, на жаль, не робить нічого, щоб запобігти відпливу креативного та середнього класу за кордон. Тоді як інші країни не «сплять» в цьому напрямку, погляньте хоча б на сусідню Польщу. В них теж існують проблеми з відпливом «мізків», які приміром їдуть працювати в Німеччину, де заробітні платні ще вищі, однак Польща заповнює цю порожнечу українцями, які охоче їдуть навчатись до польських вишів і залишаються працювати там на благо Польщі. Ще одним бонусом є отримання карти поляка, яким Польща переманює до себе, а Україна цьому ніяк не протистоїть. Саме тому, нам необхідно виробити власну політику і провести  комплексні зміни, для того, щоб стати конкурентним ринком праці, де молодь хотітиме працювати на свою державу, маючи не лише тільки емоційні, але і раціональні аргументи, а це можливо тільки при побудові good policy , де середній клас був би основою ринкових відносин, із здоровою конкуренцією в економіці і основним замовником та гарантом демократичного устрою в політиці.