У кінці березня Німеччина надала всі необхідні дозволи для будівництва на її території та в її винятковій економічній зоні газопроводу "Північний потік-2", пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин. Так ФРН переслідує свої інтереси: домагається диверсифікації шляхів отримання природного газу. Звичайно, це не прикрашає проблеми, які виникнуть для України після початку повноцінної роботи нового газопроводу.

"У Росії є тільки два вірних союзники – армія і флот". Фраза, яку півтора століття тому виголосив російський імператор Олександр III, стала крилатою. Але після приходу до влади Путіна, в Росії з'явився ще один вірний союзник – природний газ. Він же – найважливіша зброя РФ. Й Україна, й держави ЄС не раз відчували це на собі.

Керівництво Росії не завжди зважає на інтереси акціонерів "Газпрому". Влітку 2014-го Путін заявив: "Якщо хтось думає, що можна вирішити проблеми енергетичного постачання України шляхом реверсних поставок, то глибоко помиляється. Якщо ми побачимо, що хтось порушує наші контракти щодо постачання газу, ми скорочуватимемо обсяг, і фізичних обсягів на європейському ринку буде просто недостатньо". Сказано – зроблено. На початку 2015 року, в спробі ліквідувати ресурсну базу для реверсу газу з ЄС в Україну, "Газпром" зменшив обсяг поставок "блакитного палива" до Європи як через нашу ГТС, так і через "Північний потік-1". У результаті річний виторг "Газпрому" зменшилася на $4 млрд. При цьому Україна не залишилася без газу.

Ця невдача лише прискорила Росію – керівники країни й шефи "Газпрому" невпинно заявляли про намір побудувати газопроводи, які дадуть можливість не транзитувати газ через Україну. Безумовно, це політичне рішення. Обвідні газопроводи знижують доходи й "Газпрому", й бюджету РФ порівняно зі транзитом газу Україною. Економічне удушення нашої країни, схоже, стало для російської правлячої еліти питанням принципу.

У "Газпрому" існує мета за часом – 31 грудня 2019 року спливає чинний договір про транзит газу територією України. Щоб не укладати нового, Росія має намір побудувати й увести в експлуатацію "Північний потік-2" і "Турецький потік" (останній став заручником перетину інтересів Туреччини й Росії в Сирії).

Читайте також: Аtlantic Сouncil: Чому "Північний потік-2" – не просто газопровід

"Північному потокові-2" належить отримати дозволи від Данії, Швеції та Фінляндії. Проблеми можуть бути лише з Данією. Тамтешній парламент прийняв закон, що дозволяє уряду відмовляти у видачі дозволів на прокладання газопроводів у данських територіальних водах, якщо це несе ризики безпеки. Якщо уряд Данії відмовить "Північному потокові-2", трубопровід доведеться вести в обхід данських територіальних вод, що затримає його зведення на три-чотири місяці. Це додаткові час і витрати. Але якщо обійдеться без форс-мажорів, "Північний потік-2" буде побудований.

Проте, плани Росії щодо "Північного потоку-2" (із проектною потужністю 55 млрд м³ газу на рік) зсуваються в часі. Для його повноцінної роботи необхідно ввести в роботу газопровід Eugal, який стане продовженням "Північного потоку-2" на території Німеччини. Але газопровід Eugal буде повністю готовий лише в кінці 2020 року. До кінця 2019-го, коли прокладуть усі труби "Північного потоку-2", буде готова лише одна гілка Eugal. Це дозволить за рік транспортувати із Лубмін (точка виходу "Північного потоку-2" на суші) 10 млрд м³ в Східну Німеччину і 21 млрд до німецько-чеського кордону. Ще близько 2,5-3 млрд м³ на рік Північний потік-2 зможе доставляти в Нідерланди по газопроводу Nel.

Виходить, що в кращому для Росії (й у гіршому для України) разі 2020-го "Північним потоком-2" буде транспортовано не більше 34 млрд м³ газу, на які, за збереження попиту на російський газ на поточному рівні, знизиться обсяг транзиту українською ГТС. Виходитимемо із ситуації минулого року, коли "Газпром" через нашу ГТС транспортував до Європи 93,5 млрд м³ газу. До перелічених 34 млрд м³ потрібно додати ще 16, які будуть зняті зі транзиту через Україну і підуть через "Турецький потік" для потреб Туреччини. Значить, на 2020 рік для транзиту через нашу країну залишиться 43,5 млрд м^3.

Думаю, крізь цю призму й потрібно розглядати намір "Газпрому" розірвати всі чинні договори з "Нафтогазом", зокрема й про транзит газу. Оголосивши про розрив контрактів із "Нафтогазом", "Газпром" іде на випереджальну ескалацію конфлікту, яку успішно застосовував у протистоянні з іншими країнами. Наприклад, у контрактній суперечці щодо ціни газу для Туркменії, "Газпром", починаючи з 2016 року, в односторонньому порядку припинив виконувати 25-річну угоду, також назвавши це "розривом контракту". Насправді сторони нічого не розривали, а встановили так звану "контрактну паузу", яка діє до 2019 року. Кількома роками раніше в "Газпрому" був судовий процес із німецькою компанією RWE, предметом якого були поставки газу в Чехію (де RWE є оператором). У 2012-му "Газпром" програв в арбітражному суді Відня. Починаючи з 2014 року, для поставок RWE в Чехії також діє "контрактна пауза" від "Газпрому". Хоча заяви про розрив контракту були по суті елементом початку переговорів. І в обох випадках "Газпром" у кінцевому підсумку домагався кращих умов, ніж якби просто продовжував виконувати контракти. Юристам "Нафтогазу" необхідно ретельно готуватися до чергових баталій із "Газпромом".

Читайте також: Складно, однак цілком можливо: українська відповідь на "Північний потік-2"

Зовсім обнулити транзит газу в 2020 році через Україну не вийде. Не станеться цього й пізніше. Потужність ГТС оцінюється не тільки за річною, але й за максимально можливою добовою пропускною здатністю. Для нашої ГТС остання була зафіксована в січні й вересні минулого року – по 300 млн м³ за 24 години. Максимальна добова пропускна здатність "Північного потоку-2" складе 165 млн м^3. Якщо будуть прокладені дві експортні нитки "Турецького потоку" (поки є тільки внутрішня), – це ще 90 млн на добу. Якщо всі ці плани реалізують, "Газпромові" оведеться прокачувати через нашу ГТС 15-18 млрд м³ газу на рік. Але таке зниження – дуже серйозна проблема. Торік Україна отримала близько $3 млрд за послуги транзиту 93,5 млрд м³ російського газу. Нескладно підрахувати, у скільки разів зменшиться ця сума через кілька років.

Які можливості має наша країни? Основна цінність нашої ГТС полягатиме у змозі оперативно поставляти великі обсяги російського газу відповідно до добових коливань попиту з боку європейських споживачів (на відміну від "Північного потоку-2", який призначений тільки для рівномірного постачання). Варіювання добових поставок, що дозволяє гнучко реагувати на попит, що виникає внаслідок зміни погодних умов, забезпечували завдяки зберіганню газу в українських підземних сховищах газу (ПСГ). Ця функція як і раніше користуватиметься попитом. Свіжий приклад – транзит російського газу через українську ГТС до Європи в березні цього року збільшився на 21,3% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Причина – холодна погода. Технічна можливість такого різкого збільшення обсягів транзиту була забезпечена завдяки українським ПСГ.

Ще одна можливість України полягає в тому, що достатніх потужностей для транспортування газу з морського узбережжя Німеччини в Центральну й Південну Європу немає. У разі збільшення німецьких потреб у газі, "Газпром" може додатково завантажити українську ГТС.

Але необхідно бути готовими до того, що за два-три роки надходження від транзиту російського газу в кілька разів знизяться. Зараз як ніколи необхідно переозброїти та модернізувати перспективні підприємства України, підвищити якість їхньої продукції, знизити її енерго- й матеріаломісткість і продовжувати шукати нові ринки збуту. Все це дозволить збільшити обсяги податкових надходжень – іншого варіанту замістити доходи, щ вибувають, мабуть, немає.

Британський історик Арнольд Тойнбі розробив теорію "виклик-відповідь", відповідно до якої зовнішньополітичний і економічний тиск часто були причиною, що спонукає країну до виживання й піднесення. Якщо нам дано чергове випробування, значить необхідно прийняти виклик. І нашою відповіддю повинна бути швидка і якісна трансформація економіки України в бік підвищення її технологічності. Тільки тоді економічний успіх нашої країни не залежатиме ні від погоди в Європі, ні від політичних примх агресивних сусідів.