Актуальність. Є така українська традиція у нашої влади: щойно завершується час їх владних повноважень й треба аби звітувати та перемагати на нових виборах або йти геть, так тут і починаються розмови про потребу творення рятівної парламентської республіки в Україні.

Теорія. Як відомо, головною ознакою парламентських республік є те, що главою виконавчої влади є прем'єр-міністр чи канцлер. 

Президент, який зазвичай, обирається парламентом або спеціальної колегією, є лише главою держави і має відповідно представницькі функції.

Читайте також: Верховная Рада вошла в десятку самых спокойных парламентов мира

Отож, уряд несе політичну відповідальність перед парламентом, а не президентом.

Держави: Німеччина,Італія, Португалія, Австрія..

Правий та фактичний статус форми державного правління в сучасній Україні.

За головними ознаками та розподілом повноважень інститутів влади сучасна Україна – держава із парламентсько-президенською формою правління.

Інституційно та фактично маємо президентську з елементами президентсько-парламентської республіку.

Суспільні настрої.

Історично українці ідеалізують роль Президента та своє право на його безпосереднє обрання. Це головна – світоглядна і політична проблема переходу до чисто парламентської моделі. Як пояснити 75-85 відсоткам українців які вважають принциповим обирати Президента своєї країни, що у "демократичній державі" ( згідно преамбули та статті 1 Конституції) у них це право заберуть?!

Не меншою проблемою є фантастична недовіра до Верховної Ради України, яку народ оціняє як непрофесійну і корумповану. Біда ще й в тому, що нинішнє зібрання депутатів, які у більшості випадків є людьми випадковими, а то й негідниками, пристосуванцями чи багатіями, які купили у виборців округу чи лідерів партії свої мандати та не має жодного відношення до такого інституту як "парламент"!

Як діяти.

Правильний і виправданим алгоритмом політичних дій має бути узаконення на практиці парламентсько-президентської моделі.

Для цього потрібно, щонайменше:

– унормувати діяльність урядової, не президентської більшості – коаліції та відповідно урядової опозиції ( внести відповідні розділи до Регламенту та зміни до Законів);

– формування нормативних передумов для творення кадрової системи виконавчої влади і інтересах Уряду, а не Президента, оскільки саме уряд спільно з парламентом несуть відповідальність за соціально-економічну діяльність влади;

– перетворення пострадянської моделі Верховної Ради на Парламент шляхом зміни виборчого законодавства та виконання рішень Всеукраїнського Референдуму 2000 року щодо обмеження депутатської недоторканності та зменшення чисельності до 300;

– схвалення Закону "Про спеціальні слідчі комісії..." для посилення парламентського контролю та створення правових передумов для імпічменту президента....

Читайте также: Вибори-2019 в Україні: три головні загрози

Висновки.

У нинішньому вже традиційному протистоянні по лінії Президент-Уряд-Парламент Конституція не винна. І вкотре її змінювати не потрібно. 

Необхідно врешті узаконити конституційно передбачену парламентську-президентську модель в Україні й пожити всім структурам державної та місцевої влади і суспільству за її приписами бодай 5-річний термін!