Якщо революціонерів судять, то революція не перемогла. Все це очевидно і "просто, як двері".

Отже всілякі намагання робити вигляд, що це не так, що є якісь "тонкощі розуміння" та "нюанси" – глупо, ницо, злочинно, антинародно.

Отже поразка учасників масових протестів та невдача революціонерів в час подій на Майдані – неспростовно вірний висновок.

Адже те, що відбулось на Майдані – лише масовий протест, що міг перерости та фактично переростав у бунт та навіть міг завершитись революцією.

Читайте також: Іван Бубенчик має бути звільнений – Бутусов

Але завдяки інертності основної маси консервованих совкових овочів з числа "насєлєнія", завдяки чисельним псевдолідерам, яловим напівпровідникам, місцевим "геростратам", засланим паскудам та, безумовно, завдяки роботі цинічних інтелектуалів, що за грубі гроші обслуговують олігархію – фактичний бунт, у який почав перероджуватися протест, режимові вдалося локалізувати, а революційних змін у системі влади – не допустити.

Адже у підсумку лише сліпий не бачить, що напівфеодальний режим клептократичної олігархії практично ніким та нічим не пожертвував за 4 роки після подій на Майдані. Адже всі ключові фігури олігархії – на своїх місцях, при капіталах та при старих джерелах доходів за рахунок пограбунку надр, розкраданню бюджету, корупції, рекету, за рахунок надприбутків від штучно створених монополій, антиконституційних "законів", "рішень", "указів", "наказів", "розпоряджень" тощо. 

Злочинці не покарані, а те, що змінилось – не є докорінними змінами. Не є!

Непокаране зло примножується та посилюється. Не відрубані руки ментальних злодіїв продовжують красти, не повішені циніки-інтелектуали – планувати схеми задурювання та пограбунку, олігархія – панувати, нація – скніти в жалюгідному становищі убогої безвиході.

Відповідь на питання "Що робити?" – є. Біда в тому, що в одних нема мізків, щоб придумати свій план чи оцінити план інших, у інших – нема сил, щоб свій план самостійно втілити, а третіх ще не так припекло, щоб змусити перших, других та третіх об'єднатися та разом покінчити з нинішнім напівсовковим напівфеодалізмом.

Польща у 80-х була в нашому нинішньому становищі. Солідарність перемогла в Польщі у 90-х тому, що вона була серед поляків. І мова не про партію чи рух, не про профспілки, яких в Україні де-факто нема, та не про електрика Валенсу, який не закінчував університетів та не розмовляв англійською.

Читайте также: Судову реформу – провалено

Мова про солідарність, як явище, яке перетворює населення території в націю. А вже потім нація створює собі справжню національну державу, що покликана обслуговувати інтереси нації.