На останній лекції, яку я читала, по завершенню студенти активно почали мене запитувати про Америку.

Чому в них демократія, а в Україні олігархія? Оскільки, я навчалася в Америці, то чудово розумію, як в них це працює, адже якщо задуматись, що головне у демократичному суспільстві – це якраз непохитність системи "стримувань і противаг", а в США ця система працює, як добре налагоджений годинник.

"System of checks and balances" – це класичний зразок взаємодії та одночасно незалежного існування трьох основних підрозділів, що впринципі і складають саму державну систему: судової, законодавчої та виконавчої гілок, тобто так званої тріади влади.

Але давайте більш детально розберемося чому в них це діє, і яка ситуація із цією системою в Україні.

З чого все почалося

Якщо повернутися в історію, то сама ідея розподілу влади у найбільш чіткому та послідовному викладі була сформульована французьким просвітителем XVIII століття Шарля Монтеск'є, який виокремив три влади – законодавчу, виконавчу та судову – і стверджував, що в умовах політичної свободи неприпустиме поєднання цих влад і здійснення їх одним державним органом.

А таке поєднання призвело б до сваволі. Тому Шарль Монтеск'є вважав за необхідне, щоб зазначені три влади здійснювалися різними органами.

Читайте також: Трамп оказался куда напористее Обамы, но тенденции ломаются трудно и не так быстро, как хотелось бы

Якщо ж торкнутись історії України, то перші думки щодо розподілу влади належать Пилипу Орлику, автору першої Конституції. В якій він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії.

В конституції, було гармонійно поєднано інтереси гетьманату, старшини як провідної верстви України, та Запоріжжя, як її військової сили.

США як приклад системи "стримувань та противаг"

Якщо подивитися, як це працює в США вже зараз, то по-перше, всі три гілки влади мають різні джерела свого формування.

По-друге, всі органи державної влади згідно Конституції мають різні терміни повноважень.

По-третє, головна мета механізму "стримувань і противаг" створити таку систему, в рамках якої кожна з гілок влади мала б можливість нейтралізувати узурпаторські наміри іншої.

Відповідно з цією ідеєю Конгрес отримав право відхиляти подання законів Президента (включаючи фінансові), які він може вносити через свою креатуру в палатах.

Сенат може відхилити будь-яку кандидатуру, запропоновану Президентом для заняття будь-якої вищої федеральної посади, оскільки в силу процедури отримання ради та згоди необхідна кваліфікована більшість у дві третини голосів верхньої палати.

Конгрес, може залучити Президента до відповідальності в порядку імпічменту. А найважливішим конституційним засобом впливу Президента на Конгрес є відкладальне вето.

Якщо подивитись на прикладі, то Конгрес може відхилити президентський законопроект, а президент при затвердженні законопроекту може накласти на нього вето , або як приклад, те що, багато повноважень президента реалізуються тільки при схваленні сенатом, наприклад, дуже часто це стосується міжнародних довговорів.

Як це б мало працювати та працює в Україні?

В Україні ситуація зовсім інша, за Конституцією суб'єктами системи стримувань і противаг в нашій державі є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів України, Конституційний і Верховний Суди України, але як є по-факту?

Вся влада узурпована в руках олігархічних кланів, які і "тормозять" весь розвиток держави та в принципі існують понад законом. Правосуддя в багатьох випадках є просто фікцією.

Як це було, наприклад, за режиму Януковича, який в 2010 році використовував Конституційний Суд України для істотного розширення президентських повноважень через повернення до первісної редакції Конституції, що діяла до реформи 2004 року. Для впливу на Суд зазвичай вдавалися до двох інструментів: безпідставних звільнень і призначень політично лояльних суддів.

Читайте також: Сирийские аппетиты Кремля и США: кому важнее остаться

Та й сьогодні Президент продовжує шукати можливості впливу на всі без винятку процеси, і ця динаміка не може не засмучувати. Хоч є й певні проблиски, наприклад, то й же Конституційний Суд показує хороші перспективи.

До прикладу, новообраний Голова Конституційного Суду, вже зарекомендував себе як дійсно незалежний та професійний. Буквально за місяць роботи, було прийнято багато важливих рішень: ухвалене рішення про незаконність оподаткування пенсій, неконституційності Закону про мови, так званий Закон "Ківалова-Колесніченка", окрім того, введено розгляд Конституційним судом скарг громадян, а це означає, що відтепер не потрібно звертатися в Європейський Суд з прав людини, а можна це зробити в КСУ.

Такі зрушення, не можуть мене не радувати особисто, адже є надія, що система "стримувань та противаг" запрацює і в нас, як це вже давно є цивілізованому світі. Адже соціальна цінність розподілу влади, якраз і полягає в запобіганні узурпації влади в одних руках, а отже це справедливо можна вважати й гарантією політичної свободи особистості.