В мене донька навчається в українському класі.

Це дивно вимовляти й навіть чути. В українському класі... якої школи? Якшо школа українська, то нащо уточнювати?

Ну, бо є клас з російською мовою навчання, і він, канєшно же – "А", й наш – "Б".

Прийшла нова вчителька. З англійської мови.

(Проблема ще й в тому, скажу одразу, що вчительки з англ.мови змінювалися безліч разів. Не хоче ніхто в школі працювати. Всі йдуть в приватні заклади й репетиторство, це легше, прибутковіше і т.і.)

Веде уроки. Допоміжна мова – російська. 

Читайте також: Вас не обслужили українською: що робити?

На батьківських зборах батьки їй озвучили проблему (і це була не я, до речі, як не дивно), що діти плутаються при вивченні слів. Освіта – українською, а тут... слова в перекладі російською, вони їх пишуть в словники, помиляються, табліца нєправєльних глаголов, мама, шо таке "сказуємоє".

Вчителька тут же: бєз праблєм! Треба українською – буду.

Ага, де там. Це як на "Новій пошті" чи в АТБ. Почали й кинули.

Відверто. В них є уроки російської. Почалися з 3-го класу як раз.

Для мене це була неприємна несподіванка, чесно. Я не спитала при вступі, не подумала навіть. І тут, через 2 роки – таке.

Я Міні кажу: що робимо? Відмовляємось? Я не хочу, щоб ти то вивчала, але вибір за тобою.

Вона: мамо, не знаю. Це приверне до мене зайву увагу. І я буду наче ... дай час подумати.

Ок. Я намагаюся не тиснути на неї, власним розумом діяти. Вона до всіх вчителів у школі звертається українською. І до всіх дорослих: в столовці, охоронця, прибиральниці тощо. З дітьми – переходить. Та я не сварю, тіки розказую, що та як. 
Так от. Нічого не змінилося, англічанка перший час суржем побекала й все по тому. 

Міра: мамо, мені складно. Всі учбові матеріали парускі. Транскріпції: "йо, как в русам праізнашенії "Гьоте, йожик" і т.д.

В групі батьківській в вайбері написала – всі мовчать. Бояться. І так вчителя довго не було, нехай хоч така. Хоч вчитися почали. Матеріал дає, діти зубрять, бояться її, бо зла, наче кобра, але... хоч є, хоч якась.

Підходжу. 

– Ви – кто? Какова рібьонка мама?

Називаю. Та це, кажу, несуттєво. Я загалом. Ви ж казали, що у вас з цим немає проблем. Клас з українською мовою навчання. Що відбувається?

– Я панімаю. Всьо будєт. Я забиваю просто, паймітє. Пусть дєті мнє напомінают, я абсалютно за.

І побігла.

На наступному уроці спіч для дітей:

– Дєті. Ка мнє падхаділі радітєлі нєкатарих із вас. Я всьо панімаю. Ви – украінскій клас. Нєкоториє із вас абщаются і в жизні на украінском. Вот ти, Мірослава, да? Ти в жизні гаваріш на украінском?.. І с радітєлямі, да?.. А в город кагда ви виходітє – как гаварітє? Да, сєрйозно?.. На украінском тоже?.. ( та про які утискання мова, що ви!) Угу. Ну што ж. Я буду вєсті урокі на англійском, вспомогатєльно – єщо парускі і па украінскі. Штоб всєм било понятно.

УявЯ панімаю. Всьо будєт. Я забиваю проіть, що ви – російськомовний, наприклад, не дай боже, прийшли вчити англ.мову, а вам українською все пояснюють: частини мови, транскрипції, вимову, чаАга, де там. Це як на Новій пошті чи в АТБ. Почали й кинули.си минулі й прийдешні. І вам 9-ть років.

Тю, радійли б, кляті рагулі, що вам, і дітям вашим, такий скарб, як язик расєйський дістався! Качєвряжетесь все, селюки, нікак нє паймьотє прєімущества білінгвальнасті.

Ось вам і освіта українською.

Читайте також: Головною проблемою України є неукраїнська владна верхівка – науковець

Ще, відверто: Мирослава ходить на додаткові уроки англійської в приватну мовну школу. Але там все майже англійською. Російська, звісно, є. Та її там в навчанні майже немає. 

Інших таких додаткових занять з англ. я в Харкові, в своєму, тим паче, райончику, мабуть, і не знайду.

Такі от справи. Й шо робити, шановне панство, я не знаю.