Протести у Єревані та інших містах Вірменії захопили місцеву владу та спостерігачів зненацька. Мало хто очікував, що перехід до моделі парламентської республіки викличе таку масштабну політичну кризу. Але громадяни Вірменії виступають аж ніяк не проти самої парламентської республіки. Вони виступають проти консервації влади.

Вони бачать, що колишній президент країни Серж Саргсян знову намагається зберегти владу – тепер уже на посаді очільника уряду. І вони намагаються цього не допустити, тому що розуміють: у Вірменії не буде ніякої реальної парламентської республіки, як до цього не було справжньої президентської. А був звичайний клановий режим Саргсяна, який просто тепер інакше себе називатиме.

Людям, як бачимо, не потрібні фікції. І це те, що повинні враховувати українські політики. Можна міняти конституцію скільки завгодно разів, але коли вона не забезпечує народовладдя – криза неминуча.

Парламентсько-президентська республіка часів Віктора Ющенка була державою постійних кланових зіткнень. Президентська республіка Віктора Януковича – авторитарним бандитським режимом. Парламентсько-президентська республіка часів Петра Порошенка знову стала ареною боротьби невгамовних кланів.

Яка різниця, як це називається, якщо насправді ми щоразу стикаємося з різними формами узурпації влади?

Читайте також: Суперечності конституційного процесу в Україні

Найкраще, що могли б зробити українські політики для українського народу – позбавити його сумнівного обов'язку загальнонародного обрання президента країни. Потрібно сказати чесно: українці просто не вміють цього робити. Вони не главу держави обирають, а батька рідного, який зобов'язаний їх усіх швидко ощасливити.

А оскільки швидкого щастя в нашій країні у найближчі десятиліття не передбачається, виборці ненавидітиме будь-якого свого обранця. В українського президента завжди буде тільки один вибір – між диктатурою і безсиллям.

Але якщо мужності позбавити країну від постійного зґвалтування виборами чергового месії просто немає, тоді необхідно вирішити, яка влада повинна відповідати за майбутнє країни. Нам необхідний або сильний "американський" президент, який буде не тільки правити, а й керувати урядом – або відповідальний уряд на чолі з "німецьким" прем'єром, фактичним главою держави.

Або Трамп – або Меркель. Але не можна дозволити нашому Трампові ходити в спідниці – а це саме те, що намагається робити будь-який наш президент. І ані він сам, ані його виборці не розуміють, який комічний вигляд це має.

Оптимальний варіант – це удосконалення моделі парламентсько-президентської республіки. Скорочення повноважень президента до прийняття ним вірчих грамот і нагородження орденами – тоді можна й загальнонародні вибори залишити, й обрати главою держави хоч співака, хоч женця, хоч коміка – нехай собі виступають із промовами, якщо робити в житті більше нічого.

Читайте також: Бздури про винний у всяких бідах "тупий народ"

Але одночасно потрібно посилити повноваження як уряду і його прем'єра, так і парламенту. Його спікер за повноваженнями повинен стати фігурою, рівновеликою прем'єрові. Так ми застрахуємося від появи власного Саргсяна з авторитарними замашками – парламент швидко його приборкає, а якщо потрібно – так і вижене геть.

Приблизно так функціонує влада в Литві: президент – моральний авторитет, що має загальну повагу (а якщо не має, як колишній президент Роландас Паксас, тоді імпічмент і до побачення), сильний спікер, відповідальний прем'єр. І ця модель не просто працює. Вона стала чудовою гарантією від популізму й посилення проросійських партій, яких, між іншим, в Литві в різні періоди її новітньої історії було не менше, ніж в Україні.

Нічого складного в такій конституційній реформі немає. Проблеми виникнуть у разі відсутності змін. У черговому президенті розчаруються через рік, в уряді – через півроку. Два роки говоритимуть про позачергові вибори, потім – готуватися до чергових.

І ми втратимо ще кілька років просто тому, що не хочемо самі собі зізнатися у власній безвідповідальності і бажанні замінити ефективне управління надіями на доброго царя і клановою боротьбою у похиленого трону.

Реформи, на яких я наполягаю, все одно рано чи пізно відбудуться. Під тиском обставин, вулиці або Заходу – але відбудуться, Просто шкода втраченого часу.

Найкращі публікації з блогів відтепер у твоєму месенджері! Підписуйся на UAINFO у Telegram: https://t.me/uainfo_org