Літня приятелька, яку я зустрів на вулиці маленького чистенького містечка, довго розповідала мені, як боролася тут за відновлення пам’яті знищеного під час Голокосту єврейського населення, як збирала гроші на ремонт занедбаної синагоги, як люди погодилися із необхідністю навести лад на старому єврейському цвинтарі.

Й вона навіть заходила б туди, на цей чужий цвинтар своїх земляків, якби...Якби поруч не жили цигани. Все зло в містечку – від них. От якби вигнати циган...

Читайте також: Хто в Європі не любить євреїв, або Чим може пишатись Україна

Вона говорила з неймовірною люттю. Мене охопив жах. Я раптом побачив у її очах лють 75-річної давнини. Лють, з якою знищували мешканців цього містечка – тільки тоді євреїв, не циган. Лють, з якою вбивали моїх близьких в усіх містечках цього кривавого континенту. Очі були тіж самі. Та й слова – майже ті. Брудні, обманюють, в Бога не вірять. Чого б не спалити? А потім засоромилися – але не сильно змінилися.

Треба просто сказати самому собі, що ксенофобія – це ксенофобія. Сьогодні вона може бути спрямована проти однієї меншості, завтра – проти іншої. Але не треба сумніватися, що циганофобія завтра перетворюється на антисемітизм, а потім - у агресію до зовнішнього світу, до сусідів. Угорщина Орбана пройшла цей шлях досить швидко. Україна також може це зробити. 

Читайте також: Борьба с антисемитизмом в Украине: от имитации к действиям

Тому коли журналіст Роман Скрипін попереджає, що завтра всі переконаються у справедливості його ксенофобської позиції – не поспішайте поблажливо посміхатися. Наприкінці 20-х років минулого сторіччя журналісти нацистських газет у Німеччині, які закликали обмежити права євреїв і схвалювали антисемітські акції, також могли здаватися маргіналами. А за кілька років у країні вже не було ніяких інших газет і точок зору. І євреїв розстрілювали, спалювали і душили газом.
Втім, як і циган. Про це теж не варто забувати.

Найкращі публікації з блогів відтепер у твоєму месенджері! Підписуйся на UAINFO у Telegram: https://t.me/uainfo_org