А ви знали, що наші дерев'яні бочки, лижі, новорічні прикраси, парасольки успішно продаються в Європі?

Із 1 січня 2016 року Зона вільної торгівлі між Україною та ЄС набула чиності. І наші підприємці дуже боялися, що через складні процедури стандартизованих вимог ЄС їм будуть закриті шляхи на європейські ринки.

А що тепер із нашими страхами?

За січень-лютий 2018 року українські компанії продали на європейські ринки товару на 3,324 мільйони доларів. Це майже на 40% більше, ніж за той же самий період минулого року.

Експерти стверджують, що для таких країн, як наша, вхідні параметри на інші ринки та стандарти до готових продуктів вимагають роботи від 5 до 10 років. І це ще дуже залежить від інвестиційної підтримки.

Інвестиційна підтримка держави в нас на досить низькому рівні, вона відверто не спрямована на стимулювання структурних змін всередині країни. Окрім того, інтеграція країни в європейський торгівельний простір відбувається на тлі війни, анексії частини території та зруйнованого Сходу.

Певне, досить самовпевненним видаються розмови про українське диво, але все це на диво схоже. Вітчизняні економічні суб’єкти раптом виявили високу спроможність пристосовуватися до нових умов.

Однак якщо аналізувати структуру наших торгових відносин, то стає очевидним, що орієнтирів на постачання сировини ніхто не скасовував. Звісно, що такі стосунки дуже класичні в цій ситуації. Це коли з одного боку країна, що розвивається, а з іншого – добре розвинені країни.

Читайте також: Геть від Москви: бізнесовий розворот у бік Європи

Слід зауважити, що процес нашого входження на європейські ринки досить хаотичний. Все відбувається завдяки ресурсам компаній і творчості їхніх власників.

Держава не стимулює підприємців. Наприклад, прямі субсидії виділяються великим виробникам курячого м’яса, але відсутні в системі фермерського тваринництва. Навіть санітарна безпека й контроль не стали клопотом держави. І тому спалах африканської чуми свиней (АЧС) торік повністю закрив зовнішні ринки для продажу свинини.

Також існує купа проблем через погано розвинені транзитні канали й системи митного контролю. У країні так і не створена система дистанційного оформлення вантажних митних декларацій. У той час, коли та ж Білорусь сканує вантажі в процесі руху, що значно прискорює проходження вантажів у цілому.

Також продовжує залишатися недоступним європейський ринок для малого й середнього бізнесу. Невеликі компанії не можуть отримати вагони для своїх вантажів, не можуть швидко пройти митницю, не знають, де брати інформацію про вихід на зовнішні ринки й так далі.

Наші дипломатичні установи за кордоном могли би стати такими собі фронтменами цієї теми. Могли б лобіювати українські торгівельні інтереси. Але тут дива поки що не сталося. Подивіться на сайти наших посольств у європейських країнах – і самі все зрозумієте. Сонні й неповороткі.

Ми зараз багато розмовляємо на теми трудової міграції наших співвітчизників. Але ті ж посольства не переймаються, яким чином це явище можна використати на користь.

Досвід таких країн як Ізраїль, Туреччина, Китай доводить, що національний бізнес завжди активно просувався слідом за трудовими мігрантами. Саме трудові мігранти підтримували бізнеси зі своєї країни, а ті своєю чергою відкривали нові можливості для розвитку.

Читайте також: Неможливо жити по-європейськи, а працювати по-радянськи

Але що нам досвід інших країн? Ми поки що намагаємося взяти під контроль фінансові потоки "заробітчан". На інше, розумніше, влади не вистачає. На жаль.

І трохи фактів:

1. Із приходом зони вільної торгівлі Україна отримала торгівельні преференції ‒ безмитні тарифні квоти для 36 видів товарів (яловичина, свинина, м’ясо баранини, м’ясо птиці, молоко, вершки, йогурти, зернові, висівки, мед, цукор, крохмаль, гриби, часник, солод, виноградний і яблучний соки, вершкове масло, цигарки, етанол, яйця та альбуміни тощо).

2. Сьогодні право експорту до ЄС мають уже 288 українських підприємств. Зокрема 108 експортують на цей ринок харчову продукцію.

3. Найбільшими торговими партнерами для України в ЄС залишаються шість країн – Нідерланди, Іспанія, Італія, Польща, Франція та Німеччина. Їхня сукупна частка в обороті перевищує 73%;

4. Україна входить до топ-10 найбільших постачальників агропродукції до ЄС (восьме місце). Водночас за багатьма позиціями Україна традиційно посідає перші місця, займаючи суттєві ніші ринку: пшениці – 32% від загального імпорту ЄС, кукурудзи – 62%, ячменю – 74%, вівсу – 68%.

5. Із ЄС Україна імпортує зернові культури, насіння олійних, какао-боби й шоколад, різні харчові продукти, спирт і алкогольні напої, відходи переробної промисловості та тютюнові вироби.

6. Європейський Союз остаточно закріпився як головний торговельний партнер України.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram