Сьогоднішня зустріч федерального канцлера Ангели Меркель із президентом Росії Володимиром Путіним в Сочі – не просто звичайний діалог, який повинен був неминуче відбутися після формування нової німецької правлячої коаліції і прогнозованої перемоги Путіна на виборах голови держави.

Це – зустріч у нових політичних умовах. Меркель за результатами цієї розмови розставить пріоритети. Для себе і для Заходу. Про що можна буде розмовляти з Путіним найближчим часом. Про що можна буде домовитися. І про що домовитися не вдасться.

Читайте також: Журналіст: Європейці можуть допомогти з реформами, а не із Донбасом

Примітно, що ці пріоритети Меркель стала розставляти ще до відльоту. Коли вона перераховувала теми своєї бесіди з Путіним, виділила Іран, Сирію і Україну. Саме в такому порядку. І в цьому є очевидна політична логіка.

Ситуація з Іраном – це нова стара криза. Причому криза незвичайна. У цій кризі після відмови президента Дональда Трампа від ядерної угоди з Іраном Європейський Союз, Росія і Китай знаходяться по один бік протистояння, а США, Ізраїль і Саудівська Аравія – по інший. При цьому конфронтація може призвести до економічної війни.

У ЄС вже говорять про готовність карати європейські компанії, які будуть виконувати американське рішення про відновлення санкцій. США, у свою чергу, готові карати компанії, які не підкоряться рішенню Трампа.

У цього рішення є два головних бенефіціари – Путін і ізраїльський прем'єр Нетаньяху, але є й ті, хто програв –Трамп, який відразу перестає бути лідером солідарного західного світу і європейські керівники, які фактично залишаються без американської підтримки в непрості часи.

І тут ми переходимо до наступних тем її бесід з Путіним – Сирії і України. У Сирії Путін намагається зберегти свого союзника Асада. Але сирійська тема позбавляється самостійності на тлі конфлікту навколо Ірану. Більш того, тепер Сирія – полігон ірансько-американського протистояння і протистояння Ірану та Ізраїлю.

У Сирії європейцям нічого запропонувати Путіну. Вони можуть хіба що спостерігати за тим, як розростається війна, яка в разі відсутності компромісу щодо іранської угоди незабаром охопить територію Лівану – при бажанні Ірану перенести її на територію Ізраїлю і готовність Росії зберігати нейтралітет в разі прямого зіткнення Тегерана з єврейською державою (нейтралітет – це максимум, який Нетаньяху може отримати від Путіна. Але постачанню російської зброї Ірану він не завадить нічим).

Читайте також: Німеччина втрачає чільну позицію у світовій політиці

Залишається Україна. Звичайно, Меркель дуже хотілося б, щоб Путін пішов на поступки по Донбасу, дозволив Євросоюзу відмовитися від левової частки санкцій і домовлятися з Кремлем про спільну протидію Білому дому без моральних коливань. Але Меркель чудово розуміє, що в нинішній ситуації – коли Путін потрібний Європі, а ціна на нафту зростає – домогтися від нього розсудливості не вдасться.

Максимум, на що можна розраховувати – так це на те, що він не піде на загострення, збереже статус-кво на Донбасі, а може і знизить напруження військового протистояння. І це як раз те, що потрібно європейцям сьогодні. Нехай американці і росіяни міряються силами на Близькому Сході, а в Європі буде по можливості тихо.

Зрозуміло, що це схематичний підхід. Путін може вирішити, що в нових умовах здатний дозволити собі все, що завгодно і піти на загострення всюди, де це можливо. Він буде шантажувати Меркель цим загостренням – в обмін, наприклад, на будівництво "Північного потоку-2 або поступову відмову від санкцій у відповідь на декоративні поступки Росії на Донбасі. Меркель буде намагатися його від цього загострення утримати і зберегти санкційні позиції.

Просто не буде нікому. Тим більше Меркель, яка намагається грати в шахи на дошці, яку інші політики – перш за все Путін і Трамп – перекинули горілиць.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram