Те, що зараз виробляють із іменованим у народі "парком дитячої залізної дороги" Сирецьким парком важко описати цензурними словами. То треба бачити. Складається враження, що комусь до завершення мерської каденції залишилося рік часу, а план з закупівель бруківки серйозно недовиконується. То й виправляють ситуацію поспіхом.

Треба сказати, що Сирецький парк до 2014 року виглядав, м'яко кажучи, страшно. І мова не про недостатню освітленість чи погані тротуари. То ще півбіди. Сотні відпочивальників щотижня перетворювали місцевість у смітник в прямому розумінні. Якби не кілька вар’ятів (серед них і я), котрі жертвуючи власним часом трохи тих гір з одноразового посуду, кульків, битого і небитого скла, памперсів, окурків, шприців і решти мотлоху регулярно, бодай на окремих ділянках не визбирували, між деревами досі, мабуть, не залишилося б живого місця.

Читайте також: Що Київ робить не так, підвищуючи ціни в міському транспорті

З приходом команди нового мера ситуація виглядала обнадійливіше. На парк нарешті звернули увагу. Точніше, не на парк, а на парки. Бо по сусідству в стислі терміни повністю реконструювали і осучаснили парковий комплекс "Бабин яр". Як виявилося, такий поспіх був пов’язаний з круглою датою трагедії. Петро Олексійович хотіли достойно виглядати під час офіційних заходів в очах ізраїльського колеги. Зрештою, нам то що? З причиною чи без, але від парку нарешті перестало тхнути лайном і совєцьким союзом (що, в принципі, одне й те ж).

Приблизно в той же час почалися роботи й у місці, про яке власне мова. Його вперше бодай трохи поприбирали. І почали стелити нові тротуари. На місці тих, що вже були, а також проклали свіжі шляхи. На місці добре втоптаних ґрунтових. Втоптаних настільки, що навіть під час дощу вони не перетворювалися в багнюку. Вже тоді ці ініціативи викликали подив, адже потреби в такій кількості заасфальтованих доріжок начебто не було.

Однак минули урочини присвячені роковинам Бабиного яру і про Сирецький парк знову забули. Роботи завмерли. Навіть привезені бордюри залишалися стояти поряд зі вкритою щебенем новою дорогою впродовж, мабуть, місяців двох. Асфальтували тротуари саме коли пішов сніг. Навесні розкопували, бо прокладали каналізаційні труби, асфальтували заново. Вздовж встановлені нові ліхтарі. З іншого боку теж довго, з боями, але на місці старого галькового футбольного і давно зруйнованого і з лавочками, які облюбували місцеві наркомани баскетбольного постали два нових майданчики зі штучним трав’яним і гумовим покриттям. Поряд обладнали найпростішу вуличну тренажерку, турніки з брусами, а по обидва боки – дитячі майданчики.

Здавалося б, усе. Ще б насадити дерев замість зсохлих і поламаних старих не завадило б, а то ліс щороку рідшає. Частково навесні це справді зробили, хоч привезені ялинки через посуху, судячи з усього, не прийнялися.

Читайте також: Як влада ділить киян на сорти

Однак несподівано приблизно місяць тому роботи в парку поновилися з новою силою. Із просто варварською активністю. По недавно настеленому асфальту почала їздити важка техніка і безжально той асфальт руйнувати. Проте коли возять бруківку, нікого це не цікавить. Спершу виглядало, що те нове покриття покладуть замість асфальту. Але де там! Зроблена екскаватором змійка поміж демонструвала, що нові доріжки збираються тулити безпосередньо в лісі, зокрема там, де ще восени був завезений чорнозем і засіяна газонна трава.

Нині між деревами безліч "окопів". У них, судячи з усього, збираються приховувати електричні проводи і встановлювати нові ліхтарі. Десятки дерев бездумно бетонують навколо стовбура, так, немов вони більше не ростимуть у ширину. Неподалік буквально вчора почали здирати бруківку зі встановленого трохи більше року тому тренажерного майданчика. Теж нову територію з дитячими атракціонами знову знесли і старанно бетонують по новій.

Те що робиться, то або злочинна халатність, або нахабне відмивання грошей на рівному місці (або одне й інше разом взяте). Не витримавши, набрав номер гарячої лінії КМДА і, дочекавшись своєї 17-ї черги, запитав оператора, коли в парку позпилюють всі дерева і рівненько застелять площу бруківкою. Іронізував, звісно, але дівчина по той бік дроту запитала, чи мені заважають дерева. Потім в емоційній формі розповів про суть того, що мене турбує і зареєстрував заяву. Тепер впродовж місяця чекатиму відповіді на питання, що це таке робиться.

Ще одне питання хотілося б задати Віталієві Кличку особисто. Навіть не як мерові, а як колишньому спортсменові. Цікаво, чи бігав би він щодня кроси по твердій асфальтній чи бетонній поверхні? Мабуть, Віталій Володимирович знає про ту шкоду, яку несуть постійні пробіжки по такій поверхні для суглобів. Знає, проте вибору тисячам людей, які живуть навколо Сирецького парку, не залишив.

Більшу частину свого зіркового життя пан Кличко-старший прожив за кордоном. І вочевидь бачив, що заасфальтовані там в основному центральні доріжки. Бічні, ті, які ведуть в глибину лісу, як правило, ґрунтові, піщані чи вкриті дрібним камінчиком. Але то, мабуть, тому, що у всіх тих німеччинах з франціями немає своїх "бетонів від ковальської". А без них – змоги вкрити плиткою навіть те, що покривати не радить здоровий ґлузд.

Майже три десятиліття Сирецький парк жив сам по собі. Тим, хто нагорі, до нього справи не було. Точніше, іноді була, адже частину території все ж забрали під забудову висотного будинку. Решта великої території залишилася нехай і засміченою, але недоторканою. Весь цей час адекватні місцеві мешканці мріяли про те, що хтось тут наведе порядок. Але хто б міг подумати, що від порядку рябітиме в очах?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram