Київ, як місто, де пройшла найбільша світова спортивна подія, просто сяяв. Та багатьом українцям, здається, цікавіше жалітися на незручності, пов’язані з проведенням Ліги чемпіонів. Чому так?

Не встигла влягтися курява після фіналу Ліги чемпіонів, як соціальні мережі просто потонули в коментарях від фанатів, які виражали своє задоволення та вдячність за незабутні дні, проведені в Україні. «Я лише хочу сказати, що не відчуваю нічого, крім любові до цього міста та киян!», – пише Феліпе Кортес, фанат Реал Мадриду. Попри поразку своєї футбольної команди з рахунком 1-3, вболівальники Ліверпуля були не менш стримані у компліментах. Кіт Едвардс висловився за багатьох, написавши: «У той час, коли результат матчу став неабияким розчаруванням для обожнюваного мною Ліверпуля, ми провели прекрасний час у Києві, пізнавши вашу дружелюбність та гостинність. Ми прибули додому з враженнями, що залишаться надовго – саме вони полегшили наш футбольний біль». І цей надзвичайно позитивний масовий вердикт українським зусиллям, кинутим на проведення Ліги чемпіонів, супроводжується офіційними заявами. Президент УЄФА Александер Чеферін аплодує Києву за «фантастичну організацію» та зазначає, що українська столиця «не зробила жодної помилки».

Чи насолоджується Київ таким безпрецедентним міжнародним визнанням своєї добре виконаної роботи? Аж ніяк. У той час, як англомовні користувачі соціальних мереж розливаються у похвалі щодо прекрасно проведеного в українській столиці часу, її мешканці заполонили стрічку новин постами зі скаргами на сміття. Відео з Шевченківського парку в стані розрухи особливо популярні. Ці пости переважно йдуть в супроводі з коментарями, де соромлять українську владу за їхню неспроможність належним чином все організувати, а також з міркуваннями, мовляв, і що це за дурна ідея приймати фінал Ліги чемпіонів у Києві. Приїжджих фанатів прозвали дикунами, а організаторів – некомпетентними клоунами.

Читайте також: Реакция на Лигу чемпионов: почему мы до сих пор имеем второсортное отношение к себе

Якщо українці не мають, що хорошого сказати про свою країну, то чому це має робити хтось інший?

І що було б за полегшення уявляти, що вся ця негативна реакція – виключно справа рук кремлівських тролів, які працюють на деморалізацію та сіяння депресії серед українців. Та, на жаль, це не той випадок. Насправді, це найбільш актуальний приклад прояву тої виснажливої всеукраїнської звички виставляти все в якомога гіршому світлі. Така фатальність, загалом, характерна для носіїв східноєвропейської культури. Та українці, судячи з усього, майстри цього жанру. Що б ти не запитав українця про його країну, найімовірніше, у відповідь отримаєш негатив. Якщо ти запитаєш двох українців, то найбільш імовірно, що той другий скаже тобі, що ситуація ще гірша.

Неважко збагнути, як українці стали королями негативу. Зрештою, з історією, сповненою такого трагізму, лише дурень чи злочинець залишиться оптимістом. Це країна, яка кілька разів була поділена польською владою, та стала цапом-відбувайлом у ході європейських поділів. Україна була епіцентром тоталітаризму XX століття, на її теренах Гітлер та Сталін здійснили найгірші злочини проти людяності. Ще задовго до того, як це стало трендом, Україну перетворили на лабораторію з видобування фейкових новин та ведення інформаційної війни – все це призвело до збільшення і без того існуючого народного скептицизму до просто-таки гротескних розмірів.

У середовищі, де все зазвичай відбувається за поганим сценарієм, така схильність до негативу, безперечно, має заспокійливий ефект. Крім того, це ще й заздалегідь винесений вирок будь-якій діяльності. Таким чином українці самі погоджуються на неминучий статус-кво, ганьблячи будь-які спроби змінити нинішню ситуацію. Якщо є достатня кількість людей, переконаних у тому, що певна реформа чи амбіційний проект не матимуть успіху, то дуже велика ймовірність, що так і буде.

Читайте також: Когда у вас дома гулянка, будьте готовы к тому, что именно вам придется за всеми убирать, – Казанский о последствиях Лиги чемпионов​​​​​​​

А ще такі настрої по-справжньому впливають на те, якою Україна постає в очах міжнародної спільноти. Журналістів, які приїжджають в Україну, не слід звинувачувати у тому, що вони фокусуються лише на негативних темах – це саме те, про що вони найчастіше чують в розмовах з українцями. Те ж саме відбувається з інвесторами, які у своїй місії керуються фактами. Цих людей навряд чи надихає безкінечний потік негативних оцінок, які лунають від представників української бізнес-спільноти, які вважають себе раціональними реалістами. Якщо українці не мають, що хорошого сказати про свою країну, то чому це має робити хтось інший?

Схильність до негативу тісно взаємопов’язана з іншою звичкою, що тягнеться з українського минулого – полювання за зрадою. З часів Революції гідності 2014 року та початку російського вторгнення, тяга до пошуків зради сягнула неабияких висот. Яка б подія не відбувалась на політичній арені, її в першу чергу аналізують з точки зору зрадофільства, а ледь не кожного політика у тій чи іншій ситуації прозивають агентом Кремля. У контексті непроголошеної війни України з Росією, такі підозри є зрозумілими. Та як би там не було, українцям кров з носа потрібно віднайти баланс між здоровим скептицизмом та параноїдальною звичкою бачити у всьому поразку. Так, зрада і справді була центральною темою упродовж усієї національної історії, та найбільша зрада – це відмовитись помічати в Україні чималу частку позитиву. Іноземці, які приїхали до Києва на фінал Ліги чемпіонів, були надзвичайно вражені відкрити для себе таку дружню, красиву та захопливу країну. Було б добре, якби українці помітили те ж саме. І замість проводити час, полюючи на колючки, дозволили собі насолоджуватись трояндами.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram