Перша – яку платить кожен громадянин з власної кишені. Мова про бюджетні кошти на вибори, які формуються з наших з вами податків. 

Друга – яку платять учасники виборчого процесу. Платять чесно у формі передвиборчих внесків чи визначених законом інвестицій, або платять нечесно у формі політичної корупції, підкупу виборців і інших осіб. 

Третя – яку ми платимо як народ і як держава. Платимо погіршенням перспектив нашого майбутнього чи станом теперішнього життя. Через нечесні вибори, через політичну систему закритого доступу. 

Україна – лідер серед країн ЄС по масштабах витрачених партіями коштів на вибори. Українські партії витратили в 3-5 разів дорожчі. Висока вартість призводить до залежності партій і кандидатів від олігархів та корупції.

Читайте також: На пошуки нового президента лишилося 310 днів

Як вирішити цю проблему?

1) Потрібно передбачити норму про часткову заборону політичної реклами у виборчий і міжвиборчий період. Це можуть бути або часові обмеження роликів на телебаченні, або змістовні вимоги до того, що політична сила або кандидат транслює.

2) Повинен бути законодавчо прописаний механізм розподілу рекламної площі, ефірів тощо. Серед можливих рішень також — квоти для всіх учасників передвиборчих змагань на місцевих телеканалах з одночасним створенням суспільного мовлення в регіонах.

3) Надання додаткової непрямої фінансової підтримки суб’єктам виборчого процесу. Окрім надання безкоштовного ефіру та друкованої площі, це можуть бути знижки на поштове відправлення передвиборної агітації, безкоштовне надання приміщень для зустрічей з виборцями.

4) Як сказав на одній з останніх дискусій Юрій Танасійчук: «Проблема не у кількості ресурсів, які ми витрачаємо на вибори. Проблема в тому, як ми розподіляємо ці ресурси і на що витрачаються кошти».

Ми чудово знаємо про практики відмивання державних коштів на канцтоварах, транспорті та пальному, закупівлі дерева, друку бюлетенів. Введення закупівель через Prozorro для цих процесів вкрай необхідне. Як і повторне використання окремих елементів виборів та їх спрощення. 

Що ми тут навряд можемо уникнути – це фінансування виборчих комісій — робота в них має оплачуватися, щоб неофіційно члени комісій не отримували гроші від партій. Платити треба за роботу, а не за дні. Щоб члени ДВК в селах не чекали 00:00 години, щоб отримали зарплату за 2 дні. 

У Норвегії партії мають право займатись бізнесом, у Польщі передбачені фінансові стимули для менших партій заради конкуренції. Державне фінансування та контроль фінансів партій варто продовжити. 

5) Інтернет-голосування вже випробовувала низка країн. Інвестувати доведеться лише у створення та пізніші оновлення програмного забезпечення. Така стратегія дозволить зробити онлайн-вибори дешевшими. Але маємо загрози кібербезпеки. Поки не вирішувані в умовах війни з РФ. З електронним реєстром виборців та електронним виборчим протоколом те саме.

6) Є пропозиції здешевити вибори через безпосередню комунікацію з виборцями. Деякі наполягають на важливості збільшити терміни передвиборчих кампаній для місцевих виборів. При цьому скасування мажоритарки і закритих партійних списків не обговорюється. Потрібно приймати новий Виборчий кодекс.

Читайте також: Як змінити шлях країни 

7) Треба прийняти зміни до низки законодавчих актів, які врегулюють питання підкупу. Законодавство неякісне, і правоохоронні органи часто не мають інструментарію і бази, щоб притягувати до відповідальності. 

Чим економічно розвинутіша країна, то тим меншою проблемою є вартість виборів. Чим сучасніше врядування в країні, то тим менше проблем з адмініструванням, безпекою. Чим розвинутіша країна, тим менше проблеми з свідомістю її громадян. Ремонтувати виборчі процеси потрібно, але головне – це ремонтувати державу в принципі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram