Всупереч ходовому афоризмові Геґеля, історія, яка вперше мала вигляд фарсу, вдруге набула ознак трагедії, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Надії Савченко під час її полону, безумовно, співчували, захоплювалися поведінкою на російському суді, проте певні ознаки її фриковості та соціопатії напружували. Власне, надалі вони й проявилися, а факт голодування викликав сумніви.

З Олегом Сенцовим усе навпаки. Активіст Автомайдану та режисер-початківець, хоча й вельми багатонадійний, словом, один із багатьох, він майже випадково потрапив під коток окупаційної машини й відтоді поводився незмінно бездоганно, демонструючи справжнісінькі взірці гідності. Якщо він оголосив голодування, це означає, що іншого виходу із ситуації не бачить.

Сенс трагедії в її первинному, ще античному значенні, в тому, що доля не залишає людині вибору, натомість дає їй можливість реалізуватися, показати силу духу. Сенцов уже герой, персонаж підручника з історії незалежно від того, чи вдасться якимось дивом його врятувати.

Наразі все дуже-дуже погано. Відомі документально підтверджені випадки, коли політичні в’язні в різних країнах тримали голодний протест до 85 днів (без примусового годування), проте вже після 50-го дня в організмі настають незворотні зміни. Сенцов голодує із 14 травня і, схоже, не має наміру відступати. Зрештою, якщо його не зламали під час слідства, в катів мало шансів перемогти Олега тепер. Імовірність того, що російський диктатор пристане на його умови і звільнить усіх політв’язнів, близька до нуля.

Читайте також: Один у полі воїн: Сенцов проти РФ

По суті єдине, що може врятувати Олега, – це безкомпромісний тиск західних лідерів. Не Джонні Деппа, не Меріл Стріп, не Акі Каурісмякі, а Трампа, Меркель, Макрона. Приклад такого тиску ми щой­но спостерігали. Президент Франції тиждень тому вимахувався перед Путіним у Петербурзі: цитував листи Достоєвского до Пушкіна (саме так!!!), вітав готовність Росії до співпраці (буквально!), перейшов із Вовою на "ти". І не заперечив, коли упир порівняв Сенцова із затриманим у Києві інформаційним кілером Вишинським, хоча тому в Україні ніяк не світить смерть за Полярним колом за наявності в нас гуманних судів і за браком Полярного кола.

А тепер замальовка з натури: 16 березня цього року Емманюель Макрон відвідав паризький ярмарок "Салон книги". Коли він проходив повз український стенд, Ірена Карпа якимось незрозумілим дивом протиснулася до нього й вручила щойно видану книжку оповідань Сенцова у французькому перекладі: "Це український режисер у російській тюрмі… Нам дуже потрібна ваша підтримка в цій справі". І президент Французької Республіки привселюдно заявив, потиснувши Ірені руку: "Ви її маєте". Все, що ви хотіли знати про підтримку, але боялися запитати.

Є таке поняття – "жертва", трохи призабуте в нашому, що не кажіть, комфортному житті. Коли всі засоби особистого впливу на біг життя вичерпано, людина жертвує собою, щоб бодай своїм відходом щось змінити. У пеклі заполярного табору зі "двадцяткою" у перспективі не важко піддатися чорній депресії. Проте я чомусь упевнений, що з боку Олега це тверезий вибір. Зробити хоч щось заради того, щоб останньому бовдурові на планеті стало нарешті зрозуміло: імперія зла отруйна, мати з нею справу небезпечно й соромно.

Читайте також: Український письменник закликав суспільство "голодувати" разом із Сенцовим

Імперія вбиває тих, чий голос проти неї чути у світі: Юрій Щекочихін, Ганна Політковська, Борис Немцов, Олександр Литвиненко, Денис Вороненков, Павло Шеремет. І кримські татари, які зникли безвісти в окупації, лік іде вже на десятки. Плюс 298 людей на борту рейсу MH17. І тисячі українців по той і по цей бік лінії розмежування на Донбасі. І повстанці проти Асада в Сирії, яких узагалі ніхто не рахує. І мільйони інших, яких імперія, раптом що, готова без вагань знищити своїми "Искандерами" й крилатими ракетами на ядерному двигуні (як добре, що це фейк).

На відміну від багатьох нас, грішних, Олег робить буквально все, що в його силах, щоб довести світові елементарні речі. Крим – це Україна. "Терористи-бандерівці" – фікція. "Територія духовності" імені Пушкіна – Достоєвского – Толстого – це тим більше фікція. Цілуватися зі кривавим диктатором соромно. Укладати з ним угоди соромно. Їздити туди на футбол соромно. Кожен, буквально кожен, хто про це забуває, стає співучасником.

Можливо, якби ми були активнішими в доведенні всього цього світові, жертва Олега була б не потрібна. Але ще не пізно. Я чомусь не вірю, що рідна держава раптом розвернеться й почне рятувати свого героя. Але ми, рядові українці, можемо зосередитися й бодай зайвий раз спробувати достукатися до такого ситого, безпечного Заходу. У його ж інтересах. Лік іде на дні.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram