Не кожен закордонний персонаж чи організація – це світоч розуму, тверезості й адекватності. Дуже часто навпаки. І високе крісло в ПАРЄ/ОБСЄ/ОСББ та в інших великих літерах не є гарантією чеснот. Умовна М'ятович теж цілком може бути дурепою. Уявіть, у Європі є дурепи, ідіоти, безпринципні циніки й невігласи… ой, і корупціонери.

Ніхто не буде боротися за нас, окрім нас самих. Допомогатимуть рівно стільки, щоб не загрузнути у війні самим. У Заходу часу точно більше, ніж у нас. Відповідно, наша сила – це ми самі. Як і всі наші слабкості – ми самі.

Журналіст, якому інший журналіст (знайомий особисто) по дружньому чотири рази вказує – ти перекрутила мої слова – а перекручувачка робить покерфейс "А що такого?", - має на гарматний постріл не підпускатися до будь-якої редакції. Інакше журналістика померла.

"Громадянин" важливіше за "журналіст". Державність важливіша за свободи. Свободи без державності не потрібні.

Державність може бути із тимчасово обмеженими свободами. Свобод в абсолюті не існує (твоя свобода завершується там, де вона починає заважати моїй свободі – ми один одному постійно заважаємо, тому жертвуємо своїми свободами заради інших і розраховуємо на взаємність). Що є? Правила, які діють за певних умов.

Медіа, які толерують у себе в студії токсичних промовців, – смітники. Промовці, які не гребують йти на шоу чи ефіри, де присутні токсичні персонажі, – люди, які порпаються на смітнику. Аргумент "я хочу донести свою позицію до іншою аудиторії" = "я вступив, але від мене не пахне".

Режим "нерукопотискання" (щодо осіб чи організацій) – це норма. Так само, як мити руки або чистити зуби.

У країні відкрито існує щонайменше три "кнопки", котрі інформаційно працюють на Москву. Толеруванням ідіотів, трибуною ідеологічним диверсантам, скупченням корисних дурнів – по-різному, але проти нас. І не треба очі квадратні – "бойкотуймо" – лайно було лайном і раніше. Не подобається – ігноруйте. Не ігноруєте? Не скаржтеся на смак нечистот.

Читайте також: The New York Times​ проти України: нові реалії інформаційної війни

В Україні не буде (хотілося б помилитися, але...) ані централізованого каналу тверезої адекватної інформації, ані тверезих адекватних журналістів, які б зрозуміли (скажімо) важливість цензури для країни, що воює. Так,Україна не лише не Росія, Україна так само й не США.

Так, у США є інформаційна політика. Так, особливо, коли мова про дії армії в зоні бойових дій. Інформацію військові і контролюють, і перевіряють, а куди треба пресу категорично не пускають.

В Україні централізованої інформаційної (сенсової) контрвійни не буде. Шкода, але не буде. Не питайте чому. Робіть те, що кожен може самостійно.

Пропаганда – це добре. Відсутність кваліфікованих людей, які б пояснили людям сенс цього терміну, – біда. Для тих, кого шугає штампований образ, "пропаганда" – propago – "поширюю". Форма комунікації, спрямована на поширення в суспільстві вітогляду, теорії, твердження, фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції. Для пострадянського, постімперського суспільства пропаганда свого – це захисний механізм. Інструментарій розвінчання міфів. Пропаганда – молоток. Можна проломити голову, а можна прибити цвяшка й повісити на стіну картинку. Інструментами треба вміти користуватися правильно й на користь.

У новинах не може бути фрази "ворожі снайпери/сили/ДРГ досягли успіху". Успіх ворога – це наш програш. Це чиєсь втрачене життя серед наших вояків. "Досягли успіху" – це може бути тільки про ЗСУ.

"Втрати ворога" – не може бути. Втрати – це в нас, бо кожен наш загиблий – непоправна втрата. Ворог знищується і ніяк інакше. Отже, "українські сили втратили пораненими… загиблими…" й "за даними розвідки знищено... ворогів".

Не існує "ЛНР/ДНР". Навіть "так би мовити ЛНР/ДНР". Кожна згада цих літер є їх інформаційною легалізацією. Є тільки ОРДЛО, окуповані райони Донецької і Луганської областей, російсько-окупаційні війська, російсько-терористичні бандформування, російські найманці.

Немає "конфлікту на Сході України". Є російсько-українська війна.

Читайте також: За і проти боротьби із фейками

Нам потрібен не мир. Нам потрібна перемога. Мир без перемоги – це наша капітуляція.

ЗСУ – наша армія. Наші. У цій війні є ми й "наші", а є вони й "ворог".

Ті, хто співпрацюють із окупантами в ОРДЛО та Криму, – колаборанти. Якщо колаборанти не мають на руках крові, вони все одно сприяли окупантові. Зі власної волі чи із примусу – це має показати слідство. Поки це не буде показано, всі мешканці звільнених територій мають бути понижені в громадянських правах – позбавлені виборчого права. Усі, крім руху опору.

Іспит на громадянство має бути. У ньому обов'язково – знання мови й історії України.

Якщо людина гарно співає, це не значить, що вона гарно стріляє, танцює, куховарить, столярує, фрезерує або ж є талановитим політиком. Частіше навпаки. А як же Рейґан?

Рональд Рейґан став президентом США не одразу після зйомок. Перші активності Рейгана були на початку 60-х, а президентом він став через 20 років – у 1980 році. Тож, коли хтось тулить вам співунів, клоунів, кухарів та інших представників надзвичайно корисних професій, перепитуйте, чи мають ці особи років 20 партійного політичного стажу.

Влада є дзеркалом народу. Не може Богообраний Безгрішний Посполитий Люд обрати собі жахливу владу. Не може бути в поганого народу геніальна кришталева влада – яке їхало, таке здибало. Хочеш краще? Міняйся сам. Як? Думай.

У нас немає вічних союзників, але маємо вічного ворог. Вічними й постійними є наші інтереси. Наш обов'язок – захищати ці інтереси.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram