Стоїть людина на розі і збирає підписи за проведення всенародного референдуму про оголошення війни. На війну за народною ініціативою. Якщо такий яструб війни здається шаржованим, даю зворот: гуркочуть танки, рвуться міни, а голуб миру збирає підписи за проведення референдуму про укладення миру.

Сюр, звичайно, хоча чинним законодавством і не заборонений! А згустив я (зовсім небагато) щоб показати: не все годиться на референдум.

Референдум може все?

У пості "Новий курс України" від Тимошенко: кілька штрихів від безпосереднього учасника, акцентована своєчасність Форуму: «достатньо часу для розробки як концептуальних підходів, так і проектів актів (включно з конституційним), щоб розпочати нове президентство без розкачки.»

Насамперед, це щодо тем двоїстих: які, з одного боку, слід ретельно розробити, з іншого — найширше і найглибше обсудити, здолати стереотипи. Серед них — предмет референдуму. Демократичне єство волає: референдум може все! А інстинкт самозбереження нашіптує: не нашкодь.

Наведені абсурдистські приклади ілюструють: попри широту натури, предмет референдуму потребує звуження, є речі, що рішаються інакше. Крім наведених, це воєнний та надзвичайний стан, судочинство тощо.

Читайте також: "Новий курс України" від Тимошенко: кілька штрихів від безпосереднього учасника

І навпаки, часом референдуму не оминути, що також необхідно передбачити. Є розмежування й просторове: питання суто місцеві і виключно всенародні.

Тема складна, чутлива й невідкладна: якраз для стартових дискусій Нового суспільного договору. І, водночас, для початку ретельного нормо-проектування. Аби добрі наміри не зависли, ще гірше — не пролились токсичним ливнем.

Якщо хоч одна корова залишиться священною, священним залишиться усе стадо

Ще чутливіша — соціальна складова Суспільного договору. Кожен розуміє: в чинній Конституції вона нереальна. Прозоре й першоджерело — Конституція УРСР, писана не для виконання — для вихваляння.

Розуміємо: дати усім усе неможливо, і все ж вимагаємо: що обіцяно Конституцією — все віддай! І правильно робимо, хоч влада й натякає: ви ж дорослі, зрозумійте, це написано тільки задля красного слівця.

Ні, люб’язні, для нас Конституція України — не папір попсований фарбою, усе нею гарантоване — то норма нашого життя. А що неможливо упровадити в життя, те треба випровадити і з Конституції. Бо «якщо необов’язкова хоча б одна норма – необов’язкові усі, бо де ж тоді межа між ними?»

А щоб на це наважитись потрібна суспільна згода, а для початку чесний діалог між владою і народом (безчесна влада чесної розмови уникає. Тож хоч круть-верть, хоч верть-круть, а будь-які істотні позитивні зміни мають передумовою її заміну).

А як знайти відповідь, не поставивши питання? Хто наважився подати проект Держбюдету, де враховані у повному обсязі усі соціальні гарантії, хоча б Конституційні?

Отоді б, споглянувши трильйонний дефіцит, суспільство і пройнялось би проблемою. Що там Держбюджет, оприлюдніть хоча б наявні пільги: перелік, кількість користувачів та грошей для кожної.

Вакуум владної чесності і заповнює Суспільний договір. В його межах і має якісно вирішитись соціальне питання. Суспільна дискусія виведе на Суспільний компроміс, без якого неможливий і реалістичний Суспільний договір.

Та яким не був би інтелектуальний компроміс, у відриві від життя він не спрацює: інтереси домінують над поглядами, гріш ціна глобальним концепціям та універсальним доктринам, що відірвані від повсякденного життя.

Читайте також: Тимошенко: Місце України – в об’єднаній Європі

І навіть логічно обґрунтоване зниження соціальних стандартів люди навряд чи сприймуть. Там де грядуть Конституційні зміни водночас потрібні законодавчі аналоги, щоб люди бачили: соціалка не гине, а переноситься в закони. Що виграшно:

1. Конституційні гарантії це — все і одразу. Там, де це технологічно чи матеріально неможливо, конституційна норма не працює. Що знецінює й інші норми. Закон гнучкіший, він дозволяє поступовість у обсягах і в часі.

2. Життя плинне, щось відходить, щось народжується, а коригувати закони простіше й швидше аніж Конституцію.

3. Обсяг Конституції не передбачає деталізації, звідси — порожня декларативність. Часом вимушена, та кого це тішить: порожня норма вона і є порожня, хоч конституційна, хоч графіті.

Що товста Конституція краще забезпечує реальні права — ілюзія. Тому: природні права і базові засади – у Конституцію, рухливе — в закони, нездійсненне – у фентезі.

На всеосяжність не замахуюсь, звертаюсь лише до двох неоднозначних питань, які не оминути і краще не відкладати. І шанс на якісне вирішення яких подає своєчасна ініціація Юлією Тимошенко ідеї Нового суспільного договору.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Борис БЕСПАЛИЙ для UAINFO