Тяжко любити людей, коли ти сідаєш в 35-градусну жару в плацкартний вагон.

Добре, що їхати всього 4,5 годин. Добре, що у вагоні відкриті практично всі вікна. Добре, що це вдень. Добре, що провідники – молоді, ввічливі, веселі хлопці. Добре, що сусіди не занудливі буркуни.

Але чому у нас і досі існують такі старі, вбиті вагони зі страшенними туалетами і бруднючими килимовими доріжками на підлозі?

Я багато їжджу останні 3 роки країною. Майже завжди повні потяги. Майже завжди проблематично купити квитки. Факт, що люди почали активніше пересуватися. На туристичних напрямках завжди аншлаг. Не тільки літом.

Те, що країна стає мобільнішою – прекрасно. Те, що сервіси не встигають за людьми – прикро. Не вистачає потягів – погано. Потяг, який йде 12-15-17 годин і не має холодильних камер, кондиціонерів, води – жесть.

Читайте также: Укрзалізниця запустила "повноцінне харчування" в поїздах. Що по чому?

Мене рятує Інтерсіті. Принаймі там, куди можна на ньому доїхати. Але я з жахом спостерігаю, як ми псуємо і ці вагони. Мені розповіли, що раніше вагони прибиралися фірмою, яка перемогла на тендері. Тоді кілька людей весь час слідкували за чистотою. А зараз, начебто, Укрзалізниця вирішила прибирати сама. І тепер на весь Інтерсіті (чи Тарпан) – одна прибиральниця похилого віку. Яка елементарно не встигає. А ще і ми – ті, хто стають ногами на унітаз (навіщо? –мені не дає спокою це питання), хто кидають де попало використаний папір і брудні серветки, хто починає мити взуття в туалеті, розхлюпуючи воду довкола і т.д.

Я хочу, щоб у моїй країні дбали, в тому числі, про людей, які їздять. Щоб вже закінчилась оця нагла монополія на авіаперевезення. Щоб були доступні авіаквитки. Щоб нас, пасажирів, не сприймали, як тягар.

Там, де люди багато їздять, динамічніше розвивається соціум. Вихідні, обміни, відрядження, навчання – тут, всередині країни, – все це має бути комфортним і ненапряжним. Люди готові платити, але не за страждання, а за якісні послуги.

Читайте також: В Украине вновь подорожали ж/д билеты

І так, у нас немає часу. Технології розвиваються скоріше, аніж наші топ-менеджери держави.

Я радо слухаю про гіперлуп – переспективи через 5 років (і абсолютно в це не вірю), але завтра мені знову сідати на потяг. Де смердючий туалет, відсутня питна вода, задушливо і тоскно.

Почніть хоча б з викидання брудних килимів, якими застелений лінолеум в вагонах. Ну хто, хто цю дурню санкціонує зараз? Я розумію, що утилізувати дорожче, аніж залишити. Так все простіше залишити так, як є.

Може, я все-таки доживу до часу, коли поїздка потягом Укрзалізниці у всіх напрямках буде щастям, а не годинами ненависті.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram