Традиційно конституції творяться правлячими колами. Або конституцію творять наявні правлячі кола, коли все добре, суспільство розвивається і кризи немає, або її творять нові правлячі кола під час революції, коли настає криза і нові правлячі кола замінюють старі.

Щоб зрозуміти, чи може громада творити конституцію, потрібно зрозуміти, звідки походить право і як воно нині змінюється.

Дуже коротка концептуальна історія права

Ідеальний природній стан, якого направду немає навіть у приматів, які соціалізовані, це стан свавілля. В свавіллі права немає.

Перше право, яке з'являється, це право сили – хто більш сильний, той і перемагає. Тобто тут мова не йде про право в його сучасному розумінні.

Але щось таке є у цьому словосполученні "право сили" – є тут якась суть, яку називають правом.

А є тут ось що – активна претензія на втілення своєї волі, яка стикається з іншою такою ж претензією на втілення іншої волі. Тобто право сили є правом тому, що тут уперше на рівні силового поєдинку закладається рівновага дієвих воль.

Саме тому "право сили" є все-таки правом, з дуже примітивним способом встановлення рівноваги, яка навіть не має наміру спільності. Право сили це право на межі між свавіллям та правом.

Читайте також: "Дорости до конституціоналізму" набагато важливіше, аніж просто одержати Конституцію

Вперше право виникає як уявлення, що потім було назване природнім правом. Тобто це правила, що походять з природи людини, тобто з її здатності до активної цілеспрямованої діяльності, що відбувається в колективі собі подібних. Саме цілеспрямованість та колектив собі подібних породжує для людей право.

Мета права – встановити правила спільної діяльності задля рівноваги, яка в свою чергу служить виживанню роду. Відтак право означає монополію застосування сили з метою забезпечення колективної безпеки. Природнє право було найближче до моралі. Але мораль є ідеалом соціального влаштування, а право є правилами реального зіткнення інтересів в соціумі.

По мірі того, як цілеспрямована діяльність людей стає все більш складною, а колективна організація стає все більше ієрархічною, тобто породжує безліч різних груп, право перестає бути природним – воно виокремлюється в окрему сферу штучного опису доволі складних правил, які інтерпретують складні ситуації у складній структурі соціальних відносин. Так виникає позитивне право.

Оскільки позитивне право базується на складних ситуаціях та складних ієрархіях, воно стає заплутаним, суперечливим. Більше того, окремі групи починають використовувати право для утвердження своїх прав на шкоду іншим. Тому позитивне право менш зрозуміле і логічне, ніж природне право.

Щоб якось подолати цю ситуацію, була пророблена теоретична робота, щоб створити чисту логічну форму права, абстраговану від соціального, психологічного, історичного походження, тобто створити право у "чистому вигляді". Так була створена доктрина нормативізму, яка обґрунтовує ознаки та особливості права.

У нормативізмі мова йде не про повернення до природнього права, а, навпаки, до встановлення повністю відірваної від природи штучної логіки права з чітким штучним суб'єктом-гарантом його творення та дотримання.

Тобто найголовніше в цій доктрині це визначення держави як єдиної позиції, яка встановляє правила, має монополію на здійснення контролю за дотриманням встановлених правил та монополію на застосування сили для всього цього.

Але коли це відбулося, виявилося, що існують, так би мовити, різні нормативізми – ліберальний (з позиції свободи), класовий (з позиції класу), національний (з позиції етнічної чи політичної нації), релігіний (з позиції релігії), соціологічний (з позиції більшості), прав людини (з позиції всіх людей) і т.д. Ці обставини призвели до появи ситуації, яку було названо постмодерністським правом.

Звичайно все було набагато складніше, і так швидко все це не розкажеш. Але ось коротко і просто про концептуальну історію права. Ми зараз живемо в світі постмодерністського нормативістського права.

Основні моменти цієї концептуальної історії. 1) Право – не свавілля, а правила порядку; 2) Ці правила порядку є лише в соціумі, (серед людей); 3) Ці правила відірвані від самого порядку, тобто встановлюються, контролюються та підтримуються штучно; 4) Суб'єктом творення, контролю та гарантом дотримання правил є держава за допомогою монополії на силу; 5) Походження цих правил (установки на свободу, на клас, на націю, на більшість, на людину) є дискусійними, реально існуючими та конкуруючими між собою на рівні держав, які їх застосовують.

Криза права та вихід з неї

Ми переживаємо світову кризу, яка спричинена не лише кризою науки та відсутністю живої сучасної філософії, але також і кризою права – теорії та практики. Коротко кризу права можна описати так.

Незрозуміло, як в право можна включати спонтанну свободу, яка творить інновації, робить винаходи та відкриття, які перевертають наші уявлення про право і значним чином хаотизують життя.

Незрозуміло, яка сфера існування правил, оскільки усі соціуми стають не лише відкритими, не лише стають відірваними від територій та націй і починають бути пов'язані топологічно, але, окрім того, ще й з'являються правила міжнародного рівня, які творять який новий метасоціум.

Незрозміло, якщо правила стали відірвані від порядку, який вони творять, то чи можливо зробити їх не просто штучними, а повністю конструюваними, з окремими реальностями свого застосування, які би не конкурували одна з одною а співіснували.

Незрозуміла доля держави як суб'єкта встановлення правил та дотримання їх, оскільки з'явилися нові суб'єкти – корпорації та громади, що теж претендують на встановлення правил та контролю з гарантією їх дотримання, більше того – зазіхають на силову монополію держави.

Незрозуміло, чи можна виокремити якісь сталі нові установки, бо старі установки нормативізму права все більше піддаються сумніву, дедалі більше втрачають своє чітке підґрунтя і відтак дедалі більше розмиваються.

Володимир Золотарьов вважає, що право – це "спонтанний порядок". Але в цьому визначенні не зрозуміло, скільки має бути спонтанності і скільки має бути порядку. Також незрозуміло, як їх відрізнити один від одного та як створити переходи від одного до іншого.

Читайте також: Дацюк: Основним суб'єктом процесу Конституанти має стати інтелектуал на позиції громади

Вихід з кризи та вирішення проблем співвідношення спонтанності та порядку вбачається у творенні конструктивістського права.

1) Право це прийнятне конструктивістське свавілля: кожному праву – його правову реальність існування. Реальністне свавілля.

2) Право існує не в людському соціумі, а серед мислячих індивідів та підтримуваних ними проекцій сутностей, які існують довго та непередбачувані в своїх діях-подіях (що практично неможливо відрізнити від свободи волі), наприклад, Всесвіт, планета, природа, предки, нащадки, андроїди, роботи, тварини і т.д. Гуманітарна десоціалізація права.

3) Право стає не нормативістським, а нормувальним – воно створюється конструктивно, реальність його застосування задається модельним чином, взаємодія між цими реальностями теж задається конструктивно. Конструктивність нормувального права.

4) Суб'єктність права набуває межового масштабу: суб'єктами права стають не лише держави, але корпорації, громади та навіть окремі індивіди, що здатні створити та підтримувати власну правову реальність. Заявна правова суб'єктність.

5) Право має включити в себе нові установки межового плану: на масову співпрацю, на співучасть в управлінні правовою реальністю, на співіснування різних правових реальностей. Універсалізація установок права.

Але найголовніше конструктивістське право визнає найбільш фундаментальний та найсуперечливіший принцип – благородний має правову перевагу над будь-ким, хто переслідує лише власний інтерес. Відтак громада має правову перевагу над державами та корпораціями. Людство має правову перевагу над будь-яким окремим суспільством. Планета має правові переваги над людством і біосистемою взагалі. Сонячна система має правові переваги на кожною своєю планетою. Всесвіт має правові переваги над усіма своїми структурами.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram.