Саме зараз відбувається вибір шляху України та самовизначення громади щодо радикальної поразки чи революційних змін. Це відбувається у вигляді відповіді на питання – чи потрібен нам новий суспільний договір, – та у вигляді підтримки його розробки.

Це питання потрібно поставити засадничо, як його поставив Євген Бистрицький – чи є взагалі підстави для переукладання суспільного договору?

У своєму дописі у фейсбуці пан Бистрицький заявив: "Суперечність криється у самій основі політичної позиції, яка немовби обґрунтовує необхідність зібрання "конституанти" та побудову нового суспільного договору. "Суспільний договір", щоб бути закріплений у формально-правовий спосіб (Конституція, закон), безумовно передбачає всього лише дві можливих кінцевих передумови. Перша, назву її умовно руссоїстською, – це наявність вже наявного попереднього "позитивного" консенсусу на позаправовій основі ("перша угода" – єдність способу життя, цінностей культури, ідентичності для більшості, етос). Друга, назву її теж умовно гоббсівською, – протилежна – коли йдеться про те, що зветься "війною всіх проти всіх", коли суспільний договір у формі закону необхідний, щоб покінчити зі взаємознищенням. Ані першої, ані другої умови, якщо говорити, не спрощуючи популістично, щодо нашого суспільства не існує".

Тобто постановка питання, як бачимо, філософська, засаднича.

Отже, що сьогодні існує в Україні?

Україна є частиною світової кризи, суть якої полягає в тому, що повсюдно система демократії перетворилися на всевладдя олігархії, яка корумпує держави, що надають монопольно інфрастуктурні послуги, зі споживацьким суспільством, якому диктують порядок денний і споживчу інтерпретацію щастя через ЗМІ.

Війна Росії з Україною не є зрештою війною між країнами. Це війна різних цивілізацій за напрямок змін. Одна частина людства прагне інновацій, інша частина зацікавлена в архаїзації.

Причому розкол тим більше суттєвий, що архаїзаторів в Україні теж багато. Це саме ті люди, які вважають: 1) кризи нема; 2) війни нема; 3) революції не потрібні; 4) суспільний договір не потрібний; 5) нова конституція не потрібна – потрібно просто виконувати стару, внісши туди деякі зміни.

Криза в Україні існує хоча б тому, що в нас немає єдності щодо наявності цієї кризи.

Суспільний договір в Україні потрібен хоча б тому, що ми маємо домовитися хоча б у питанні про наявність цього договору сьогодні.

Чи є в нас, як пише пан Бистрицький, наявний попередній позитивний консенсус на позаправовій основі?

Ні, немає. Але в нас є дещо інше, небезпечніше – негативний консенсус вузького кола правлячого класу на позаправовій основі.

В Україні діє тіньова Конституція, тобто олігархічний консенсус, який розповсюджено на інституційну сферу – в політиці, в економіці, в культурі і навіть у соціальному структуруванні суспільства.

Читайте також: Необґрунтована "Конституанта": в чому полягає її суперечність

Інакше кажучи, НАБУ, НАЗК, САП, АС, – це все позаконституційні органи, які, з одного боку, введені в Україні під тиском зовнішнього управління, а, з іншого боку, поставлені під контроль наявної системи влади.

Чи може НАБУ розслідувати діяльність головного корупціонера країни, якщо він сам призначає її аудиторів? Питання риторичне.

Ба більше, всі ці нові закони про окупацію Криму та ТОТ ДЛО прямо суперечать Конституції. Також прямо суперечать Конституції Мінські домовленості, рішення щодо суверенних боргів, які прийняті завдяки колишньому міністрові фінансів. Ведення війни за відмови від введення воєнного стану теж суперечить Конституції. Як і відмова президента від розпуску парламенту через відсутність там коаліції.

Україна вже давно живе за тіньовою Конституцією. Але цього експерти, які торпедують розробку суспільного договору та нової Конституції, помічати не хочуть.

Отже, що тишком-нишком намагається протягнути пан Бистрицький?

Він намагається сказати таке – не звертаймо уваги на тіньову Конституцію, звертаймо увагу лише на офіційну легальну (хоча й уже нелегітимну) Конституцію і робімо вигляд, що ніякого суспільного договору не потрібно.

Адже дійсно громада ж поки що не протиставила цьому позаправовому олігархічному консенсусові у вигляді тіньової Конституції нічого. Тож хай би воно так і лишалося. А суспільний договір потрібно укладати лише тоді, коли він якось виникне...

Але як же він виникне, якщо активна громада не робить спільних зусиль?

На це питання контраверсійно відповідає Інститут майбутнього – середній клас, який дорозвинеться до такого стану, що зможе становити соціальну основу нового суспільного договору, зможе його укласти в інтересах всієї громади.

Отже, нам усім рекомендують не розробляти новий суспільний договір, як це каже Євген Бистрицький, або зачекати, допоки не виникне середній клас, як це каже Інститут майбутнього.

Але звідки ми взяли певність, що олігархи дадуть сформуватися та стати впливовим середньому класові, якщо поки що вони діяли в протилежному напрямку? Що змусить їх перестати здирничати й давати можливість середньому класові зміцнюватися? Знову риторичне запитання, бо ніщо їх до цього не змусить, якщо правила для них не змінити.

Отже, з одного боку, потрібно змінити умови, щоб з'явилася нова соціальна основа для нових умов. З іншого боку, щоб змінити умови, ця нова соціальна основа вже має бути. Мене вчили на філософському факультеті, що зміна умов та підстав для їх зміни виникає в особливому процесі – революції.

Тобто розробка нового суспільного договору та нової Конституції це нова революції, але немайданного типу.

Друге – чи є в нас в Україні взаємознищення?

Це найбільш дражливе запитання. Бо визнати, що в Україні громадянська війна, це означає визнати, що це не Росія напала на Україну, а це наша внутрішня війна.

Але проблема полягає в тому, що Росія змогла напасти й довгий час вести війну проти України саме тому, що в нас постійно був засадничий конфлікт між різними частинами суспільства.

Правда в тому, що цей конфлікт в Україні був не на рівні громадянської війни. Тобто Росія лише довела цей конфлікт до рівня громадянської війни та довгий час його підтримує. Але конфлікт в Україні є, і нікуди він не подівся.

На питання – навіщо нам бути разом – в українців відповіді немає досі. Інакше кажучи, в Україні всупереч думці пана Бистрицького, немає "єдності способу життя", немає спільних "цінностей культури", немає "ідентичності для більшості", немає спільного "етосу".

Якби ця вся єдність була, не потрібен був би новий суспільний договір.

Це так звана проблема констатації проблеми єдності. Проблема єдності виникає не тоді, коли все суспільство каже – немає в нас єдності. Проблема виникає тоді, коли хоча б якась мала частина каже – немає в нас єдності.

Читайте також: Дацюк: Основним суб'єктом процесу Конституанти має стати інтелектуал на позиції громади

Щоб почати робити суспільний договір, достатньо, щоб хоча б якась мала частина суспільства сказала – він потрібен, бо єдності з іншою частиною у нас немає. Тим паче, якщо це каже частина інтелектуалів.

У нас наявна єдність щодо дуже вузького кола питань – "європейський вибір" та "подалі від Росії". Тобто в нас є дуже розмиті орієнтири. І в нас точно немає єдиного бачення свого майбутнього.

Тобто найбільш засадничою та проблемною для України є саме "гоббсівська" умова для суспільного договору.

Проблема пана Бистрицького в тому, що він використовує дуже архаїчне розуміння суспільного договору, посилаючись на класиків суспільно-політичної думки.

Ці теоретичні уявлення більше не працюють – із простої причини: світові зміни стали швидкими, майбутнє настає дуже швидко, світ змінюється так радикально, як він раніше ніколи не змінювався, і суспільна угода має укладатися не щодо довготривалих демократичних чи навіть ліберальних цінностей, а щодо бачення майбутнього.

Питання зараз не про цінності, а про нові принципи, які, можливо, ще стануть колись новими цінностями. Україна в процесі випрацювання нових цінностей. Суспільний договір може допомогти в цьому процесі, пришвидшивши його.

Зрештою, останнє важливе запитання, яке випливає з попередніх, – про легітимність нової Конституції, яка стане інструментом легалізації суспільного договору.

Хай навіть ми розробимо легітимний суспільний договір, перетворити його на легальну Конституцію практично неможливо, бо наявна Конституція не передбачає розробку нової Конституції та ще й силами громади, та ще й із прийняттям її на референдумі, тобто в обхід впливу корумпованої влади й олігархів.

В теорії права ця проблема відома як континуїтет і дисконтинуїтет. Континуїтет це правонаступність нової Конституції щодо старої. Це означає, що нова Конституції має бути прийнята не лише як легітимний, але і як максимально легальний документ.

Хоча теорія революції і заперечує необхідність континуїтету, але на перших семінарах щодо суспільного договору та Конституанти, пізнавши цю проблему та слухаючи колег, я вніс таку пропозицію.

Змістовний континуїтет за принципом Шишкіна (правонаступність основних положень Конституції). Організаційний дисконтинуїтет за принципом Кулика (Конституція не може прийматися в токсичному організаційному середовищі).

Таким чином ми зможемо розробити легітимну й частково легальну щодо старої нову Конституцію.

Зрештою, я можу сформулювати дилему перформативного недіяння – неможливо відмовити когось щось робити, коли він уже це робить, можливо лише вступити з ним у взаємодію, щоб зробити це інакше.

Тому всім, хто протестує проти розробки суспільного договору, замість позиції "А Баба Яга проти", я пропоную підключатися. Так у вас є хоч якийсь шанс впливати на ситуацію.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram