Дуже попередньо про необґрунтовану "Конституанту".

Суперечність криється в самій основі політичної позиції, яка немовби обґрунтовує необхідність зібрання "Конституанти"та побудову нового суспільного договору. "Суспільний договір", щоб бути закріпленим у формально-правовий спосіб (Конституція, закон), безумовно передбачає всього лише дві можливих кінцевих передумови. Перша, назву їі умовно руссоїстською, – це наявність вже наявного попереднього "позитивного" консенсусу на позаправовій основі ("перша угода" – єдність способу життя, цінностей культури, ідентичності для більшості, етос). Друга, назву її теж умовно гоббсівською, – протилежна – коли йдеться про те, що зветься "війною всіх проти всіх", коли суспільний договір у формі закону необхідний, щоб покінчити з взаємознищенням. Ані першої, ані другої умови, якщо говорити, не спрощуючи популістично, щодо нашого суспільства не існує.

Читайте також: Куди рухається Україна: дискусія про зміни у країні

Прибіниками творення "Конституанти" використовується оця друга версія: новий суспільний договір потрібний нам через "внутрішню національну кризу", загрози самому "нашому існуванню" з боку ворога, еміграцію тощо. Саме для цього надзвичайно гіперболізується катастрофічність "кризи" – #всепропалізм. Звідси, між іншим, важливе джерело популізму в підході до суспільного договору з боку цієї політичної сили. Крім того, й на це важливо вказати, суспільний договір – це договір суверенитету, тобто виходить "із середини" суспільства як спосіб його зміцнення і самовиживання. Любителі "Конституанти" як на величезну загрозу вказують на "війну", тобто на фактор "ззовні". Але напад супротивника ззовні – це підстава лише для тимчасового єднання заради спасіння спільноти. І як тимчасовий зовнішній фактор – він не може слугувати довготерміновою чи "вічною" основою внутрішньої єдності, необхідною для формально-правового (конституційного) закріплення в законі.

Мій висновок: кінцеві підстави, якими мотивується конча необхідність за наявних умов переукласти суспільний договір – не є субстанційними, а є ситуативними, тобто такими, які використовуються переважно або лише з тактичною політичною метою. Така позиція, замість закликати до більшої єдності й суверенності нації – у нас люблять говорити "суб'єктності", може стати ще більшим чинником ії внутрішнього роз’єднання та разбалансування, що й зветься кризою.

Читайте також: Початкові проблеми Конституанти

Отже, у проповіді нового суспільного договору апелюють до необхідності подолати "катастрофічну кризу". Насправді ці намагання здатні перетворити дійсно наявні реальні негаразди на катастрофу для краіни. Тут зупинюсь, оскільки подальші висновки щодо позиціі, зайнятої перед виборами прихильниками "Конституанти", ще неприємніші. Вони піднімають дуже серйозну тему політичної та культурної практики всього суспільства, яка не має лише теоретичного вирішення, якими б чудовими поняттями вони не послуговувалися. Краще гратися з вогнем.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram