15 липня завершується Чемпіонату Світу. А на наступний день – 16 липня – запланована зустріч Трампа з Путіним. Що чекає Україну та Донбас у постфутбольному світі?

Чесно кажучи, якби не виклики "Слава Україні" Віди, то для нас цей ЧС-2018 був би повністю провальним. Тому, якщо в нас видають якісь нагороди "За відвагу в інформаційній війні", то перший претендент на неї є.

Після чемпіонату страхи Кремля трохи притупились. Ніхто з учасників не проігнорував мундіаль, як 1980 року радянську Олімпіаду – після введення військ в Афганістан. Більше того, 6 тис. куплених нашими співгромадянами квитків на матчі в Росії показують, що війну на "українському фронті" можна продовжувати. Піпл хаває.

Читайте також: Зачем российские захватчики вновь пугают крымчан "террористами"

І для активації війни є низка причин. По-перше, восени цього року на окупованих територіях Донбасу мають відбутись вибори. Але пориву голосувати за партії "великих економістів сучасності" Захарченка і Пасічника у людей в "Л/ДНР" немає. Звичайно, "народним ЦВК" не складно "намалювати" 106% підтримки, але треба створити хоч якусь видимість народного єднання. І краще за війну ніщо не згуртовуватиме електорат і не гнатиме його на дільниці. Тому осінні загострення цілком прогнозовані.

По-друге, за час підготовки до ЧС-2018, проросійські сили на Донбасі втратили значну частину стратегічних позицій у "сірій зоні", які зайняли наші військові. Прогнозовано, що після чемпіонату буде знято заборону на активацію бойовиків у "сірій зоні". А відповідно, не виключена "атветка" – посилення спроб відбити нові позиції у ЗСУ. Більше того, будь-яке наближення позицій на відстань вогневого контакту, це – створення зони постійних бойових зіткнень.

Оптимальним для Кремля сьогодні – це примусити Україну розвинути наступ за межі "сірої зони". Це може стати стимулом для західних партнерів зняти санкції з Росії. Тим більше, що частина політичних сил на Заході і так намагаються знайти причину, як відновити стосунки з Росією. Але зі своєї волі Україна це не зробить. Не лише тому, що немає психологічної готовності вести таку війну. Але й через розуміння, що військової міці в Україні недостатньо для того, щоб протистояти другій армії світу. Хіба що буде гарантія, що Росія не допоможе "республікам". А сьогодні така гарантія можлива лише в одному варіанті – Путін прийме рішення "злити" частину Донбасу, підігравши під вибори котромусь з кандидатів на президентських виборах в Україні.

Читайте також: Журналист: В России вне политики не бывает, особенно когда дело касается Украины

Щодо Росії, то вона також не зацікавлена виходити за межі сірої зони. Після ЧС та зустрічі з Трампом у Кремля буде більше можливостей для затягування війни та розхитування ситуації в світі щодо скасування санкції. Але найголовніше – відновлення наступу на Донбасі – це втрата для Путіна шансу провести проросійських кандидатів та політичні сили на президентських та парламентських виборах в Україні.

Висновок один. Росія активізує бойові дії, але в межах сірої зони, щонайменше до листопада цього року (вибори в "Д/ЛНР"). Далі, найімовірніше, вона поставить на "партію миру" в Україні (тобто, тих хто виступатиме за те, щоб дозволятись і поступатись Росії) – і бойові дії до березня 2019 року будуть згорнуті.

Війна не буде ціллю Кремля, тим більше до виборів у Росії ще дуже довго. Вона буде методом впливу на внутрішню ситуацію в Україні. І вона залишатиметься такою до того часу, доки у Москви буде відчуття, що вони контролюють війну в Україні.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram