Розумні, зрілі суспільства об’єднуються у горнилі як перемог, так і поразок. А дурних і незрілих навіть перемоги роз’єднують. 

Добре чи погано, патріотично чи не патріотично вчинив Олександр Усик, що поїхав до Москви і виграв там поєдинок, поєдинок у спорті і, зокрема, в боксі, воістину історичний? (Пам’ятаючи, що місце поєдинку визначав не він, і єдине, що від нього залежало, – це виграти його чи програти).

– Молодець! – кажуть одні, і в їхньому числі ваш покірний слуга. – Гімн і переможний прапор України в самісінькому лігві ворога дорогого варті!

– Ойо-йой! Погано ! – відгукуються трагічним стогоном інші. –Він необачно, ба навіть злочинно, підіграв лисому любителю дзю-до у його геополітичних планах.

Читайте також: Хронічний комплекс жертви й невиліковний комплекс меншовартості

Америка свого Мохаммеда Алі носила на руках. Нашого Усика, якого світова боксерська сіпільнота прирівняла до легендарного Алі, закидують гряззю. 

Знову роздрай! І причини споконвічно ті самі. Невміння, чи небажання відзрізнити Божий дар від яєшні з цибулею, Бебеля від Бабеля, Гегеля від Гоголя, не кажучи вже про гоголь-моголь і кока-колу.

Чи має хтось сумнів, що що лисий п…ц зі своїми медійними сявками максимально використав би перемогу свого боксера для приниженння не тільки Олександра Усика, а й усієї України?

Чи вже так важко зрозуміти, що Усик, ризикнувши усім, – гонораром, репутацією, кар’єрою – не дав йому цієї можливості?

Задовго перед боєм кацапські ЗМІ аж пінилися в передчутті їхньої кацапської перемоги. Після бою – усім як заціпило.

Наче й не було нічого. Чи означає це, що наша перемога, спортивна і політична, є абсолютною, так само, як є абсолютною поразка Путіна?

Звісно, ні. З тієї простої причини, що абсолютних перемог взагалі не буває.

Вони, за рідкісними винятками, супроводжуються неминучими втратами. У нашому випадку – це невеличка куценька радість Пуйла з приводу того, що історичний поєдинок відбувся на його території.

Ну і хай тішиться, дурашка етакій, нам не жалко, і ми настільки розумні, що не додамо йому причин для радості, рвучи на собі волосся. Він мріяв, як та лисиця з кацапської казки, не тільки з’їсти півника, а ще й на кісточках його повалятися для повного кайфу. А тут – хоп! – пронесли мимо носа!

Це один з епізодів гібридної війни. А вона, братці мої патріоти, відрізняється від традиційної зокрема й тим, що в ній не буває масових кровопролитних битв. Її виграють окремими більшими чи меншими перемогами. А якщо це ще й на території ворога, то треба вже зовсім освинуватіти, щоб вимагати від переможця ще чогось більшого.

Думаєте, мені не хотілося, щоб перед боєм, а ще краще після переможного бою, Олександр, раз він уже проник у Москву, вихопив з довгих боксерських трусів портативний шмайсер і сипнув кількома прицільними чергами по Кремлю і по всьому тамтешному кодлу?

Якщо не для того, щоб у когось уцілити, то, принаймні, щоб довести до білосніжної білизни свою репутацію справжнього бойового українського патріота. Бо передбачити реакцію багатьох і багатьох справжніх патріотів, було не важко.

Ось тут один з дописувачів виступив з пропозицією не визнавати чемпіонство Усика, бо він не балака українською. Не маю сумніву, це пропозиція великого українського патріота. Великого, як телеграфний стовп, і такого ж розумного.

Питання серйозне, патріотичне, тож мушу зіслатися на свій власний досвід. У дні моєї бурхливої юності я серед іншого займався й боксом.

Звісно, на любительскому рівні, бо про професійний ми тоді навіть не чули. І це дало мені можливість дечому навчитися і дещо зрозуміти. Я переглянув увесь бій Усика-Гасієва у якомусь американському записі, бо «інтер», як ви розумієте ігнорую.

Так ось, кажу авторитетно усім українським патріотам, знавцям і не знавцям боксу – правий кулак російськомовного Усика упродовж усіх дванадцяти раундів діяв стопроцентно по-українськи.

А коли він пускав у хід свою ліву, основну, кувалду, то, повірте, це було вже не просто по-українськи, а, я б сказав, навіть десь по-бандерівськи!

Чесно! Це було настільки патріотично і переконливо, що навіть сам Гасієв пробував перейняти такий спосіб спілкування.

Але у нього не виходило, бо кацап є кацап, і його треба дуже довго возити мордякою по рингу, щоб він ЗУМІВ перейти на українську. Утім, це його проблеми.

А я з легким серцем прощаю Усику, що він не переходив з московським суперником на вербальний рівень спілкування. Ні українською, ні англійською. Це було, думаю з двох причин.

Читайте також: В чем разница между поездкой в Москву Усика и украинских артистов

По-перше, наш боксер запропонував феноменально високий темп поєдинку і не хотів балачками збивати собі дихання.

А по-друге, навіть я зі свого маленького досвіду знаю: коли на ринзі віддаєш перевагу не кулакам, а язику то можуть постраждати зуби.

А кому це треба? Утім, ця боксерська арифметика, думаю, тільки для тих, кому самим доводилося бити і хто сам бував битим.

Наразі ж зуб даю за патріотизм Олександра! А я, повірте, зубами не розкидаюся.

Тим більше, що один з них мені особливо дорогий, бо надщерблений у запеклому мордобої на ринзі за другий юнацький розряд у легкій вазі понад пятдес’ят років тому.

Але навіть ним я готовий пожертвувати, якщо це допоможе хоч частково відбілити начебто підмочену патріотичну репутацію славного українського боксера-чемпіона Олександра Усика.

Вибачайте, що небиті йдете.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram