Якби мене спитали зараз, що є спільне для всіх українців, попри те, що наше суспільство дуже розділене і порозуміння між окремими верствами неможливе, то я б відповіла: нелюбов до себе. Чи це хохли, чи малороси, чи ліберали, чи совки, чи патріоти – усі вони почуваються недолюбленими і винуватими у всіх смертних гріхах, особливо, зраді, брехні і ксенофобії. Народ, який не завойовував жодних територій, не мав багато століть власної держави, сам себе ганить і шмагає. Чи може людям просто ліньки думати власною головою?

Я чекала на автобус у своєму селі і слухала, як жінка каже, що українці підлі й продажні, злодії, зрадники і фальшиві(в сенсі лукаві). Ого, виходить, воно вже проникло аж сюди, в бойківське село, а ми, бойки, завше були бідні, але гонорові. Перша думка – телевізор і соціальні мережі як джерело нелюбові українців до самих себе, бо ж нас не тільки посилено русифікують, а й принижують, виставляючи кривавими розбишаками, яких світ не бачив.

Читайте також: Шизофренічна бідність по-закарпатськи

І зрозуміло кому вигідне оте втоптування українців у пилюку. Рабами вони не стануть. Бо ніколи ними не були, але застрягнути у комплексах замість того, щоб ставати геополітичною силою і врятувати цей божевільний світ, це наразі у них непогано виходить, незрячих гречкосіїв, як на мене це Шевченкове визначення дуже точно передає суть цього процесу, що вельми активізувався останнім часом. Але чому українці так легко піддаються маніпуляціям?

У дитинстві мені пощастило зростати в родині, де дітей ніколи не садовили за стіл з гостями, і ніколи не хвалили, зате багато сварили і не дозволяли скаржитись. Дитина почувала себе недолюдиною, бо вона на утриманні батьків. Коли я заробила на збиранні колорадських жуків 50 копійок, то мені натякнули, що я не повинна витратити ці гроші на цукерки чи морозиво, а віддати в рахунок вічного боргу перед батьками. Настав час і я переламала ситуацію, і мої недоліки стали предметом гордості моїх батьків. Вони подорослішали разом зі своїми дітьми, прозріли, вивчили урок. Ні вони мені, ні я їм нічого не винна.

Читайте також: Чому багато українців почуваються бідними

Те саме можна сказати не лише про авторитарне виховання, але й про ліберальне. Це два кінці однієї палиці, якою ми шмагаємо себе, маючи доросле тіло, але інфантильний розум.

Перестаємо це робити в лихі часи – війну чи повстання, бо дуже глибоко, в підсвідомості у нас існує переконання, що воїн – це вершина суспільної піраміди, і ті, хто не змогли стати воїнами, менш цінні. Я б не сприймала все буквально. Воїни – це не каста. Воїнами не народжуються, ними стають. Тому в Україні й відбулись Майдани, бо знайшлась потрібна кількість воїнів. Але недостатня для прозріння. Воїни стали видимими, і це дуже добрий знак. Епоха незрячих гречкосіїв завершується. Звісно, це дуже непокоїть наших ворогів, тому на українців і такий шалений тиск. Усвідомлена любов до себе врешті виявиться найпотужнішою нашою зброєю. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram